Привіт! Ти як?

Пробач за фамільярність...

Я добре знаю норми спілкування,

Та винятки прописує реальність –

Тепер це наше основне вітання.

Почну спочатку.

Осене, вітаю!

Сьогодні вільну я знайшла хвилинку,

Хоча давно писати намір маю

Тобі листа на аркуші в клітинку.

Я знаю, тих листів було чимало

Недавно у твоїй поштовій скриньці.

Я деякі із них навіть читала...

Пробач мені, ну так вже якось вийшло...

О, там були такі листи – шедеври!

Зізнаюсь, я не вмію так писати...

Твої принади в компліментах щедрих

Всі вишукано прагли описати.

А я... у двох словах, лише спитаю,

Як ти, як справи, що тебе тривожить?

Ти всю біду у розкошах ховаєш,

Маскуєш в барвах лихо так, як можеш.

А я тебе люблю! Люблю. І крапка.

Сумну й веселу, теплу і холодну,

Заплакану і сонячну – усяку,

Барвисту, сіру, ранню й благородну,

Замріяну, зажурену, святкову,

Розхристану, брудну і в позолоті,

Налякану, спокійну і раптову,

Манірну, метушливу, у роботі.

Люблю тебе у будь-яку погоду,

Покірну в міру й надто відчайдушну...

Я дякую тобі, що ти приходиш

В мій сад, в моє життя, у мою душу.

Разом ми якось справимось з бідою,

Все витримаємо, куди діватись?

Підеш в світи – махни мені рукою,

Але благаю, не забудь вертатись.

Ну, як завжди, у двох словах не вийшло,

Бо ти мені, як бачиш, не байдужа.

Не впевнена, що ти мені відпишеш,

Бо знаю – заклопотана ти дуже.

Як прочитаєш, дай вже якось знати,

Щоб серце втихомирилося трохи.

Я буду твої ранки зустрічати,

За кожен буду дякувати Богу.

Пообіцяй приходити ще довго,

Я слухатиму всі твої сонети,

А в день, що принесе нам перемогу,

Склади мені святкового букета.

#Інна_Крупяк, 22.09.2024 р.