Віталій Моцюк з Новоставець обрав мирну професію. Закінчив економічний факультет Кам’янець-Подільського Національного Аграрного Університету, почав працювати за спеціальністю у місцевому господарстві. Коли мама перенесла інсульт, звільнився з роботи, аби доглядати її, важкохвору. Не кожний син здатний на такий вчинок. А він, молодий хлопець, виконав свій синівський обов’язок.
Та життя жорстоке. Померла мама. Одружився, радів донечці Маргариті. До професії не повернувся, треба було заробляти на сім’ю. Був на двох роботах, влаштувався водієм на фуру, став далекобійником. Та у першому шлюбі не склалося. І таке буває.
– Як почалася ця велика війна,– пригадує двоюрідна сестра Наталія Гонюк,– з її перших днів пішов у військкомат. Прийшов до мене і каже: «Я йду, бо хто буде вас захищати? Хто, як не ми?» Ми поїхали в Хмельницький, скупилися. І вже з перших днів березня його забрали, хоч строкову службу не служив. От такий він у нас патріот.
Потрапив Віталій у 48 Кам’янець-Подільську інженерну бригаду, в один з підрозділів понтонно-мостового батальйону.
– Ми думали, що він ще у Кам’янець-Подільському, – продовжує Наталія, – а він вже був на Донецькому напрямку, не признався нам. Приховував і те, що був на Покровському, у тому пеклі. Підтримуємо його, як можемо, відсилаємо посилки з продуктами, маскувальними сітками. Дякую дівчатам з Агенції місцевого розвитку, які їх плетуть. Було таке, що й обгорів в машині, треба було все знову купити. Організатор нашого Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк передав йому прилад нічного бачення для безпечного пересування автомобіля вночі. А ще хочу сказати таке: він у нас такий оптиміст, ніколи ні на що не нарікає, каже, треба йти до самої перемоги, щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна. Дуже ним пишаюся, він справжній воїн.
Ще до війни зустрів Віталій дівчину Надію з під-Рівного. Бо серце хоче, щоб тебе розуміли, завжди чекали, любили та берегли. Вже під час війни одружилися, а два місяці тому у пари народився синочок Любомир. Яке щастя! Відпустили бійця зі служби, вже й похрестили малюка.
А 34-річний захисник України Віталій Моцюк продовжує виконувати бойові завдання, вже у Шевченковому на Харківщині. Має кого захищати, має задля кого бити та виганяти лютих ворогів з рідної Вітчизни.
А. Джус
