Тетяна Сіверська з Новоставець не оминає жодної волонтерської акції на підтримку Збройних Сил України. Інакше й бути не може, адже її єдиний син Андрій з 2020 року служить в ЗСУ. Ось тепер перебуває у дуже «гарячій» точці, в Часовому Яру. Тож день і ніч чекає від нього звістки, чи есемеску, чи короткий телефонний дзвінок.
– Моя доля склалася так, – ділиться сокровенним, – що виховувала його я сама, але, слава Богу, що виріс розумним, поміркованим та відповідальним, я завжди знала, що нічого дурного він не зробить. Які були важкі часи, коли Андрійко вчився в дев’ятому класі, я поїхала на заробітки в Москву, щоб підтримати його, дати йому вищу освіту. Але він гарно здав тести і вступив до Луцького Національного Університету на державну форму навчання. Це був факультет спортивного профілю, адже він займався спортом, футболом, грав за «Іскру». Як закінчив вчитися, вирішив йти служити строкову службу. Я плакала, просила, казала – тільки через мій труп. А він каже: мама, це мій вибір, я піду служити. Думала, може спробувати його прилаштувати в якусь частину, де порядок, безпека, бо ж всяке тоді було. А він мені: мама, і не збирайся, я піду туди, куди мене відправлять. І потрапив служити в Харківську область, Чугуєвський район, в інженерні війська. От змолоду він в мене робив такі чоловічі вчинки. Відслужив, повернувся додому. Треба шукати роботу, подав документи, здав тести, щоб працювати в місцевому підрозділі МНС. Але туди його не взяли. Їдемо ми додому, я вся така засмучена, гризуся, що робити далі. А мій Андрій такий щасливий, каже, йду служити за контрактом. І здав тести, пройшов дуже складні випробування з фізкультури. Уклав контракт на службу в одній з військових частин Хмельницького. І же чотири роки служить, і хоч його немає поруч, приїжджав лише у короткі відпустки, почуваю, що в мене є захист, що він за мене переживає, турбується про мене.
Став Андрій учасником АТО, шість місяців був під Старобільськом. Та в страшному сні не могла Тетяна Григорівна уявити, що почнеться повномасштабна російська агресія. Що доведеться її синові виконувати бойові завдання в зоні Чорнобильської АЕС, на Сумщині, на Донеччині, щомиті ризикувати своїм життям.
– Я щиро дякую всім жителям нашої громади, – каже, – вчителям та учням Новоставецького ліцею, які долучилися до збору коштів на дрони для підрозділу мого сина, дуже їх там треба. Дякую Наталії Гонюк та Гуманітарному штабу Теофіпольщини, які доправили ці три дрони на передову. Я дуже переживаю, молюся, ходжу до церкви, та палко вірю, що все буде добре, що повернеться мій Андрій додому живим-здоровим, йому всього 27 років, що настане перемога, мир та спокій в нашій Україні, що дочекаюся я невістки та онуків. Щаслива, що маю такого сина.
Поспішала Тетяна Григорівна, контролер Новоставецького відділку Теофіпольського ВУЖКГ, 8 травня, у День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, до пам’ятника загиблим односельцям в роки цієї страшної, кровопролитної війни. Щоб покласти квіти, віддати шану полеглим бійцям, ще раз засвідчити свої почуття та бажання – хай більше ніколи не буде війни!
Галина Тебенько
