Ще одна жахлива втрата, ще одне безмірне горе. 11 квітня Теофіпольська громада попрощалася з ще одним Героєм – Олександром Миколайовичем Козаком. Вік склав військову присягу на вірність українському народові та мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її суверенітет та незалежність.

Народився Олександр Козак 29 червня 1974 року у селі Волиця-Польова. У рідному селі минало його життя. Закінчив школу, У Базалійському ПТУ здобув робітничу професію електрозварювальника. Був хорошим, вмілим зварювальником, працював в санаторії «Колос», у місцевому господарств ТОВ «Хлібороб», в місцевого фермера, останнім часом – в ТОВ «Україна-2001». З дружиною Надією виростили двох дітей – Максима та Марійку. Старший син вже дорослий, був бійцем Збройних Сил України, боронив Вітчизну від повномасштабної російської агресії, отримав контузію, був демобілізований за станом здоров’я, працює у Хмельницькому. Менша донечка навчається у 5-ому класі Волиця-Полівського ліцею.

Про Олександра односельці кажуть лише хороше: був доброзичливим, спокійним, врівноваженим, дуже працьовитим, майстром на всі руки, слухав людей, допомагав літнім, самотньо проживаючим. Був надійним чоловіком та люблячим батьком, піклувався про матір Лідію Микитівну.

Був мобілізований 14 жовтня 2023 року. Підрозділ, в якому служив боєць, виконував бойові завдання на Донеччині. Та 7 квітня, поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області, в ході ведення бойових дій з формуваннями противника, колона підрозділу потрапила під інтенсивний ворожий артилерійський обстріл. Олександр Козак отримав важке поранення, несумісне з життям.

11 квітня Герой назавжди повернувся додому. Не дожив до свого 50-річчя два з половиною місяці. Панахиду за загиблим відслужили у місцевому храмі Православної Церкви України. Поховали Олександра Козака з військовими почестями на сільському цвинтарі. Навічно поповнив він Небесне військо.

Щирі співчуття родині, близьким та друзям. Немає слів, щоб розрадити їхнє страшне горе. Пам’ятаймо кожного, хто віддав своє життя за нашу Вітчизну, за мир та спокій в нашій країні.

Вічна слава загиблим Героям!

А. Джус

Висловлюємо щирі співчуття

Не можу змиритися, не можу повірити, що на війні загинув мій однокласник, мій чудовий друг дитинства, юності та всього життя Олександр Миколайович Козак з Волиця-Польової. Скільки незабутніх спогадів, щасливих миттєвостей пов’язує нас!

В кожного з нас по-своєму склалося життя. Вже багато років я з сім’єю живу в Португалії, та ми не поривали нашої дружби, спілкувалися в мережах, телефонували, а коли я приїздив додому, обов’язково зустрічалися. Ми раділи та вболівали один за одного, Саша, коли треба було, допомагав моїй мамі Світлані Олександрівні.

І от така трагічна звістка! Нестерпно боляче, відчай, печаль. Навіщо ця війна, за що така ненависть? За те, що ми не такі, як вони? За те, що ми, прості люди, хочемо краще жити, але для цього треба дуже багато працювати?

Я та моя сім’я щиро співчуваємо Сашиній мамі Лідії Микитівні, дружині Надії, його дітям Максиму та Марійці, батькам Надії Тамарі Павлівні та Сергію Івановичу. Не можу уявити, як з цим жити та чи можна це пережити? А тебе, дорогий друже, я ніколи не забуду!

Ігор Руденко з сім’єю з Португалії, моя мама Світлана Олександрівна з Волиця-Польової