Погода

Село в ніжних обіймах зелено-оксамитових полів. Добротні і чепурні будинки з витонченими прикрасами міцно врослися в землю обабіч дороги. Заасфальтована вулиця, мов стрічка, в’юниться селом. Усе довкола чарує зір. І хоч ми звикли до цієї гарної природи, до рідного села. Але буває часом замилуєшся краєвидами. Оксамитовий рай. А у ньому перлина – місцевий ліцей. Стоїть він чепурний і ніби світиться м’яким теплом своїх стін, посміхається теплими очима вікон до шкільного подвір’я, яке буяє кремезними горіхами, стрункими білокорими берізками та розлогими сливами.

Це не лише споруда, це серце, повітря, емоції, життя маленького села. Тут не лише здобувають знання, закладається фундамент майбутньої особистості. Тут навчають жити. Це місце, де народжується завтрашній день нашої країни, формується її майбутнє.

Сьогодні ми поведемо мову про нашу велику шкільну родину, про всіх – учнів, вчителів, батьків. Ми родина з того самого дня, як пролунав для нас перший дзвоник, з того часу, як ми переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Ми живемо разом, ми вчимося разом, ми думаємо разом – і тільки разом ліцей сьогодні працює.

Незабаром закінчиться черговий навчальний рік. Це радість для школярів, відповідальність для випускників, роздуми і зворушливе занепокоєння для батьків, вчителів, адміністрації ліцею. Яким був цей рік…Найкращі моменти пригадуємо ми, ліцеїсти, педагоги та батьки Гальчинецького ліцею. Погортаємо сторінки умовної книги про шкільне життя 2023-2024 н.р.

Як невпинно летить час. Він чимось нагадує міграцію птахів, які ранньої весни прилітають до своїх покинутих гніздовищ, а восени, з настанням холодів, зібравшись у великі зграї-ключі, залишають обжиті місця. Так і людське життя. Відлічує всміхнене літечко, цвіт акації, яка розвіює-розпилює свої тонкі аромати на всю округу.

Витає щедрістю осінь, природи вічної таїни, де в легенькому тремтінні, немов кудись поспішають роки. А весна завжди пробуджує бажання до життя, бо часто вона повертається у спогадах.

Так і нинішня, ювілейна для Тадеуша Островського, знаного на Теофіпольщині журналіста та краєзнавця. На його славному життєвому календарі 15 квітня перегорнеться 75-а сторінка.

Коли приїздив на вихідні або святкові дні до рідної Борщівки, стін батьківської оселі, то перш за все присідав на лавочку, що тихо притулилася біля старої крислатої яблуні. Дерево-натхнення завжди обдаровувало щедрим ужинком соковитих антонівок. Здається, що в цьому райському куточку проходили його будні. Дитячі та шкільні роки, золота юність, а, зрештою, і сама пора зрілості. Під її затишною кроною-дахом, як пригадує іменинник, народився і визрів перший допис до Волочиської районної газети «Зоря». Тут загорілися і перші самостійні уроки творчого пера і літературних об’єднаннях часописів «Зоря» та обласних «Радянське Поділля» та «Корчагінець». А ще згодом ділився враженнями від армійської служби. Летіли рядочки ластівками-листами» «Клубу інтернаціональної дружби», що діяв за його сприяння, як старшого піонервожатого Великолазучинської школи. Саме старшокласники цього навчального закладу подорожували із своїм вожатим по великих просторах ближнього та далекого зарубіжжя.

Третій рік триває повномасштабне вторгнення російської федерації на територію суверенної, незалежної України. Третій рік триває кривава, страхітлива війна, яка забирає кращих українців, відданих патріотів своєї Вітчизни. Та доводиться констатувати: коли в країні розгорнувся потужний волонтерський рух на підтримку Збройних Сил України, коли прості люди віддають останнє, аби підтримати воїнів, в країні складається загрозлива ситуація з поширенням такого виду злочинної діяльності, як шахрайство.

Діють безліч шахрайських схем: знаходяться спритники, які маніпулюючи довірою людей, обманюють їх, дурять, виманюють гроші, позбавляють права власності, підробляють документи, згідно яких стають спадкоємцями та власниками майна, нерухомості тощо. Про основні схеми, які використовують шахраї, про те, що робити, щоб не стати їх жертвою, розмовляємо з начальником сектору поліцейської діяльності № 1 відділу № 2 Хмельницького районного управління Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області підполковником поліції Олександром Паламарчуком.

Цей гумористично-ліричний вірш-спогад із років незабутньої юності написала людина веселої вдачі Антоніна Трохимчук (Кобилянська) з Базалії. І присвятила вона це дружнє поетичне творіння своєму колишньому однокласнику, знаному на Хмельниччині журналісту Тадеушу Казимировичу Островському з нагоди його 75-ліття від дня народження.

Колегам пана Тадеуша по колишній праці в райгазеті сподобався стиль викладу тих подій на папері гумористично-самокритичного твору самобутньої поетеси з Базалії. Це, скажемо відверто, не завжди під силу навіть професійним творцям поетичного жанру.

Отож, щоб звеселити настрій ювіляра, піднести настрій читачам газети «Життя Теофіпольщини» колеги попросили редакцію знайти місце цьому твору на її сторінках. Адже журналіст Тадеуш Островський понад три десятки років сумлінно висвітлював на сторінках цього часопису трудові будні і свята Теофіпольського краю.

Ще одна трагедія, ще одна жахлива втрата. У суботу, 6 квітня, у рідній Лисогірці з військовими почестями поховали бійця в/ч А0222 Юрія Івановича Фурмана. Цього сумного дня він назавжди повернувся додому.

Народився 4 травня 1968 року. Односельці кажуть про нього лише хороше: був трудящим, доброзичливим, товариським, працював їздовим на фермі. З дружиною Ларисою виростили двох гарних синів – Олександра та Артема. Піклувався про своїх батьків, нікому не відмовляв у допомозі.

Був призваний 22 січня 2024 року. Місяць не дожив до свого 56-річчя. Загинув 3 квітня цього року внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Урожайне Донецької області.

«Живими коридорами» зустрічали жителі громади кортеж з тілом загиблого в Базалії, Теофіполі, Святці та Лисогірці. Коротке прощання в рідній домівці, панахида за загиблим в місцевому храмі, прощальні промови на цвинтарі, військовий салют…