Як невпинно летить час. Він чимось нагадує міграцію птахів, які ранньої весни прилітають до своїх покинутих гніздовищ, а восени, з настанням холодів, зібравшись у великі зграї-ключі, залишають обжиті місця. Так і людське життя. Відлічує всміхнене літечко, цвіт акації, яка розвіює-розпилює свої тонкі аромати на всю округу.
Витає щедрістю осінь, природи вічної таїни, де в легенькому тремтінні, немов кудись поспішають роки. А весна завжди пробуджує бажання до життя, бо часто вона повертається у спогадах.
Так і нинішня, ювілейна для Тадеуша Островського, знаного на Теофіпольщині журналіста та краєзнавця. На його славному життєвому календарі 15 квітня перегорнеться 75-а сторінка.
Коли приїздив на вихідні або святкові дні до рідної Борщівки, стін батьківської оселі, то перш за все присідав на лавочку, що тихо притулилася біля старої крислатої яблуні. Дерево-натхнення завжди обдаровувало щедрим ужинком соковитих антонівок. Здається, що в цьому райському куточку проходили його будні. Дитячі та шкільні роки, золота юність, а, зрештою, і сама пора зрілості. Під її затишною кроною-дахом, як пригадує іменинник, народився і визрів перший допис до Волочиської районної газети «Зоря». Тут загорілися і перші самостійні уроки творчого пера і літературних об’єднаннях часописів «Зоря» та обласних «Радянське Поділля» та «Корчагінець». А ще згодом ділився враженнями від армійської служби. Летіли рядочки ластівками-листами» «Клубу інтернаціональної дружби», що діяв за його сприяння, як старшого піонервожатого Великолазучинської школи. Саме старшокласники цього навчального закладу подорожували із своїм вожатим по великих просторах ближнього та далекого зарубіжжя.
А невдовзі, коли був відновлений Теофіпольський район, перейшовшина запрошення редакції новоствореної газети «Червона зірка» на посаду літературного працівника, продовжив шліфувати свій творчий почерк. І тут не довелося довго чекати на його видноколо, як здібного слова творця. Тішило не лише Тадеуша Островського, як автора, і сам колектив часопису, що талановитий їх колега отримував схвальні відгуки на надіслані матеріали на конкурси, а й перші нагороди за свої літературні бої від обласної журналістської організації та Національної спілки журналістів України.
Чомусь у спогадах, проведених у коловороті редакційних справ, завжди пригадуються баталії як оглядача газети. На літературних летучках давалася тоді справедлива товариська оцінка доробку того чи іншого журналіста. Це більше нагадувало своєрідне змагання на майстерність, уміння подати на осуд читача як власну публікацію, так й організований виступ із місць. Йому вдавалося щиро та вельми емоційно донести до своїх колег по перу яскравість думок та поглядів на ситуацію. Створювався своєрідний престиж часопису в душах читачів, їх широких поглядів на дійсно народну газету. Остання передавала і несла в аудиторію цілу гаму почуттів, підкріплювалися на її сторінках сількорівськими листами-дописами та думкою невеличкого творчого колективу редакції.
Опубліковані матеріали викликали схвальні відгуки читацького загалу на порушені теми, кликали до нових продовжень на її шпальтах. А на робсількорівських нарадах, які проводилися редакцією районки, проглядався кожний творчий почерк друзів газети, колективних авторів з усіх куточків Теофіпольщини. І саме так здобувалося визнання «Червоної зірки», нині відомої «Життя Теоіпольщини». Бо писати було про що. І все це вже було в обіймах Тадеуша Казиміровича, як заввідділом листів та масової роботи, згодом її відповідального секретаря.
Як журналіст, член НСЖУ, тісно співпрацював із місцевими краєзнавцями, істориками, редакцією видання «20 років Теофіпольській районній ветеранській організації». Багато допомагав в літературному опрацюванні матеріалів про воїнів-інтернаціоналістів у книзі «Відлуння афганських гір». Автор цілої низки публікацій про учасників цієї неоголошеної війни. Є головою редакційної колегії згаданого історико-краєзнавчого видання.
Зазирнув ювіляр і в історію свого рідного села Борщівка, описував про працьовитих людей місцевого агроформування, славний рід Островських.
Поринаючи у чарівний світ журналістської творчості Тадеуша Островського, відчуваєш щирість і відвертість слова творця про безмежну його любов до села, рідного краю, землі-матінки. Бо майже за свої чотири десятки років, віддані газеті, створив багатотомну історію Теофіпольщини. Крізь ці літа він проніс повагу, звеличив слово, залишається безмежно відданим важкій газетярській справі, своїй рідній газеті, нині тижневику «Життя Теофіпольщини».
Ювіляр усвідомлює, що зараз можна зробити перерву своїм роздумам. Адже вже і вік підказує про те, та й інвалідність має по зору. Але не може сидіти, склавши руки, не може стримати своїх почуттів, хоча б кілька рядочків написати про сьогоднішні будні країни.
– Хочу бути корисним у лавах затребуваних, – каже іменинник, – тож коли запалав схід України заревом воєнним, написав потужний вірш «Донбас у вогні». А самобутній композитор та співак Олександр Колєснік поклав його на музику. Працюючи у волонтерському центрі Теофіпольщини, Олександр Васильович разом із людьми доброї волі доставляв захисникам українських рубежів продовольчі вантажі та піднімав цією піснею бойовий дух бійцям ЗСУ.
Поет-журналіст Тадеуш Островський та гітарист Олександр Колєснік палко бажають рідній країні перемоги. Інакше не може бути, бо за нами Правда та Сила духу.
Водночас у розмові з автором цих рядків ювіляр побажав своєму рідному часопису в подальшому тісно співпрацювати з місцевими поетами та прозаїками місцевих гуртів «Зорі над Полквою» та «Ліра». Шукати з ними живу правду та силу Слова.
Я вірю йому. Слова про спокій йому не підходять. А тепер, на порозі свого 75-річного ювілею, сказав, що життя його відбулося з пером та думами. І це для нього головне.
У свою чергу ще хочеться додати, щоб кожен ранок у Тадеуша Казиміровича розпочинався з добрих новин, радісних посмішок. А з невичерпної криниці журналістської майстерності, у красі українського слова і пісні жив ще багато-багато літ.
З роси і води тобі, наш колего!
Андрій Рудюк
