29 січня Степану Ярославовичу Толопку зі Святця виповнилося б 47 років. Якби не ця жахлива війна, жив би, працював, піклувався про своїх синів, бо ж був напрочуд хорошим, люблячим батьком. Були для нього його хлопці Володя, Олег та Назар головними у житті. Особливо шкодував старшенького, Володю, бо ж дав йому Бог непросту долю.
Корені Степана зі Святця, тут народилася та виросла його мама Ганна Іванівна. До школи, бо мама з татом жили у Львові, хлопчик був коло бабусі Яринки Лірук, дуже вона любила малого, вкладала в нього всю душу. А в сьомому класі Степанко навчався у Святецькій школі, хотів жити у Святці. Яке було йому 26 років, одружився на 17-річній Вірі Єднобик. Народилися синочки. Було нелегко.
У 2016 році пішов боронити рубежі Вітчизни на сході, хоч вже тоді міг не йти. Служив у знаменитій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Отримав посвідчення «Учасник Антитерористичної операції», «Учасник бойових дій», мав нагороди. Був контужений, хворів, отримав третю групу інвалідності.
Як почалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію нашої незалежної, суверенної України, у перші дні війни Степан Ярославович подзвонив до своїх хлопців та прибув в Одесу, до 28 бригади «Лицарі Зимового походу». Хоч міг би цього зовсім не робити, адже був опікуном Володі. Але казав: як не я, то хто?
У складі бойового підрозділу бригади стримував шалений наступ ворога на правобережжі Дніпра, коло Херсона. Загинув як Герой, смертю хоробрих, 16 квітня 2022 року. Та вважався пропалим безвісти, захоронили його добрі люди на окупованій території, тіла не можна було забрати. Не могли у це повірити мама, сестри Наталія та Соломія, його хлоп’ята. Сподівалися на диво.
Аж після визволення Херсона, 28 листопада 2022 року провели ексгумацію, зробили дослідження, ідентифікували загиблого бійця. А 1 грудня поховали дорогого сина, брата, батька з військовими почестями у Львові. Так вирішили рідні.
Олег та Назар тепер живуть у Львові, коло бабусі та тітоньки Соломії, навчаються у коледжах. Олег буде інженером-механіком, Назар – механіком. Володя з мамою Вірою живуть у Шибені, беруть участь у волонтерських акціях. От мама здавала продукти довготривалого зберігання, пекла випічку, а Володя плете браслети для бійців.
22 січня, у День Соборності України, у Львіську міську раду запросили Ганну Іванівну, Наталію, Соломію, Олега та Назара. Тут відбулося нагородження Степана Ярославовича Толопка «Почесним знаком Святого Юра» (посмертно). Також його сини отримали президентську нагороду їхнього батька – орден “За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна слава загиблому Герою! Шануймо, пам’ятаймо кожного, хто віддав своє життя, захищаючи Батьківщину!
Галина Тебенько
