Оскільки наш Гуманітарний штаб Теофіпольщини працює прозоро, звітуємо, як ми доставили черговий гуманітарний вантаж на Харківщину. Отож, у четвер, 25 січня, зранку капелан штабу, благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України отець Василь Крисак освятив нашу фуру, поблагословив нас у добру дорогу. І ми вирушили. Одразу щирі слова подяки хочу сказати про водіїв – Володимира та Костянтина Сиверських з Новоставець, батька та сина.
Не перший раз ми їдемо з цими прекрасними людьми у далеку дорогу, бо вони дуже надійні та відповідальні. Одним словом – хлопці воєнні.
Спочатку ми заїхали у селище Вишнівчик на Тернопільщині. Так в останній момент вирішилося, організував це Володимир Мосейко, керівник волонтерського центру з Тернополя, бо ж фуру треба було ще довантажити. Чекали тут на нас вже з 15 автівок, а люди були дуже приязні, доброзичливі. Разом ми завантажили на нашу фуру багато продуктів – картоплю, капусту, різні крупи, муку, яблука, закрутку, вареники, пиріжки. І поїхали ми далі через Рівне на Звягель (колишня назва Новоград-Волинський). Їхав з нами ще один автомобіль з Тернополя – переобладнали його волонтери у похідну лазню для бійців одного з бойових підрозділів на Слов’янський напрямок.
Приїхали ми у Звягель, на базу волонтерського центру. На нас чекали, що мені дуже сподобалося: все було посортоване, складене на піддони. Раз – і електрокари все нам завантажили на фуру. Нам треба перейняти такий досвід, щоб кілька разів не перекладати. Що нам довантажили – дитячий та дорослий одяг, продукти, овочі, фрукти, багато медикаментів. Фура вже була повністю завантажена, біля 25 тонн.
І виїхали ми о 18.30 через Київ, Полтаву на Харків. Їхали цілу ніч, вдосвіта, як приїхали у Полтаву, кілька годин передрімали. Дорога була складна, був і сніг, і дощ, і ожеледиця. Бо зима, що ж тут скажеш. Приїхали ми у Харків коло 12-ої години дня до того самого волонтерського центру. А перед тим тут якраз були такі ворожі обстріли, будинки розбиті, вікна повилітали, і люди загинули, і поранені були, хай Бог милує. Тут ми розвантажилися: зійшлися харківські волонтери, приїхав наш земляк з Городка капітан Національної гвардії України Володимир Пилипенко. Було домовлено, просило керівництво їхньої частини допомогти з продуктами. То для жителів Харкова ми розвантажили і одяг, і продукти, і частину вантажу з Німеччини. Частину цього всього волонтери одразу доставили у госпіталі та лікарні. Нацгвардійцям завантажили два автомобілі «швидких» продуктів, і картоплю, і муку, і капусту, і яблука, дуже вони яблука просили, і домашні смаколики – копчені кури, вареники, гречаники, квашену капусту, печиво, шкарпетки, все, що в нас було. А ще – два газових балончики, з чотирьох, які з Борщівки передала Ярослава Островська. Решту смаколиків ми передали автомобілем з лазнею для бійця з Великого Лазучина Олександра Томчука. Виїхав він у Студенок Уралом, все йому передали, і ноші, а також одного газового балончика, на ньому можна гріти, варити їжу. Дуже дякували хлопці, смакували домашнім, раділи, що земляки їх не забувають.
А ще хочу розказати про таке: 22 січня, на день Соборності, провідав я у Великому Лазучині свого земляка Колю Левчуня (батько його був з Шибени), якраз він був у відпустці, мав вже їхати назад, служить в Куп’янську. Привіз йому смаколики, газовий балончик, рукавиці, рідкі свічки, медикаменти, турнікети, шкарпетки з Борщівки. Більшість всього цього він відіслав новою поштою, бо сам би не довіз. То вже Коля написав мені, що приїхав та отримав ті посилки, дякував. Скинув фото, як на газовому балончику наварили юшки, смакували, дякували.
Тож завдання своє ми виконали. Все доставили, з чистою душею у суботу повернулися додому. Ще раз всім щиро дякую, хто доклав своїх зусиль, що б ми мали що завезти. Окремо хочу подякувати Володимиру Ющуку з Малого Лазучина, надав цей добрий господар 20 баночок тушонки, ящик окопних свічок, ми все повіддавали. Дякую Олені Левицькій з Теофіполя, яка нав’язала шкарпеток, а також Надії Cукманській з селища цукрового заводу. Передала 20 пар в’язаних шкарпеток. Скільки ж над ними треба було сидіти!
От якби в нашому штабі був свій вантажний бус на тонн 5, ми могли б доїхати до наших земляків ближче до позицій, фурою це не зробиш. Могли б щомісяця поїхати, такий вантаж легше зібрати. Є в нас та «Газель», що передав Володимир Мосейко, то що туди влізе, ще ж добрий місяць треба її ремонтувати. Будемо нею їздити по селах, збирати, і то добре.
Але підтримувати бійців будемо продовжувати, бо як не ми, то хто? Бо треба вносити свій внесок у перемогу. Бо всі хлопці – наші.
Анатолій Козак, голова Гуманітарного штабу Теофіпольщини
