Врятували мою матір

Моїй неньці Софії Прокопівні йде 86-ий рік. Все життя, а має більше 60 років трудового стажу, проробила у Червоній Случі в колгоспі. Наробилася тяжко, була і дояркою, і ланковою, а отримує аж трохи більше двох тисяч гривень пенсії, і то віднедавна. Забрав я її до себе у Теофіполь, бо ж важко вже їй самій хазяйнувати. Тут вона під наглядом, хоч, здавалася мені, що вона ще чепкенька.
Та одного дня надвечір, а конкретно це було 1 вересня, раптово занедужала. Як спинити сильну кровотечу, ми не знали. Я одразу зателефонував на «03». Як почали мене там, у Шепетівці розпитувати-перепитувати, хто ж там знає, де у Теофіполі вулиця імені Гагаріна! Аж роздратували мене, бо ж дорога була кожна хвилина. На наше щастя, «швидка» з Теофіпольської підстанції екстреної допомоги приїхала швидко, бо скільки ж тут їхати.

Фельдшер Зіна Коржан оглянула матір, поставилася дуже доброзичливо, як до рідної людини, надала вчасну професійну допомогу та наполягла на госпіталізації. Був я вражений і нею, і водієм Володимиром Товкайлом. Бо ж допоміг мені перенести маму в «швидку», ще ж я відзначив, що УАЗ хоч старенький, та доглянутий. Приїхали ми в лікарню, була п’ята година дня. Хоч перебував у відпустці, та все ж під’їхав хірург Микола Гурін, ретельно оглянув її, призначив лікування, направив у хірургічне відділення.
Треба ж було терміново купити ліки для крапельниці. Добре, що в лікарні цілодобово працює аптечний пункт центральної аптеки № 47, що працюють тут добрі, милосердні люди, як Надія Хом’як та Ольга Іванюк. Бо з розумінням поставилися до моєї біди. Одна крапельниця коштує 1300 гривень, а я не мав при собі таких грошей.
То ж хочу подякувати всім цим людям, а також лікарю Володимиру Самойлюку, завідуючому хірургічним відділенням Сергію Морозу, медичним сестрам та санітаркам відділення. Бо ж чесно виконали свій професійний обов’язок, врятували найріднішу для мене людину.
Та хочу висловити свої враження від медичної реформи, що запроваджується в Україні. Що таке «гроші ходять за пацієнтом» я вже відчув, бо ж лікування матері обійшлося в кругленьку суму, хоч вона учасник війни. Безплатних ліків немає, проте медицина в нас поки що безкоштовна. Ще ж, от я був 10 років в Італії, якщо людина телефонує до центрального диспетчера «невідкладної допомоги», то на підстанціях по комп’ютеру одразу бачать, куди їхати, ніхто не переплутає адреси, як трапляється у нас,то швидше доїжджають на виклики. В нас же, на жаль, до європейських стандартів в медицині ще, ой як далеко.
Володимир Бондар, смт. Теофіполь