Погода

Я пенсіонер, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід другої групи. Уже 13 років очолюю первинний осередок організації ветеранів України Гаврилівської громади, а тепер Гаврилівського старостату. Це громадська робота. Але вона вимагає певної уваги. Бо це, насамперед, робота з людьми і для людей.

Прожиті літа беруть своє. Бо життя таки триває. Здоров’я часто підводить. Даються взнаки дні перебування у зоні катастрофи на ЧАЕС. Ще донедавна не дуже часто хотілося звертатися по допомогу до лікарів. Хоча перебуваю на обліку у Теофіпольській багатопрофільній лікарні. Та ця осінь видалася до мене не прихильною. І потрапив я до хірургічного відділення лікарні. Скажу відверто, чув не від одного пацієнта про людей, які там працюють на чолі із-завідувачем Сергієм Морозом. Що вони випромінюють добро і милосердя, несуть хворим позитивний настрій. Що вони – справжні професіонали, крім скальпеля, вміють лікувати добрим словом. Все це відчув особисто.

Українська народна мудрість гласить: життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я стосується кожної людини, яка все життя працює, створює сім’ю, в любові та розумінні виховує дітей і заслуговує на неабияку повагу серед людей.

Моя розповідь саме про таку людину – дружину, люблячу матір, бабусю, ветерана педагогічної праці Марію Теофанівну Семенюк, якій 1 листопада виповнюється 75 років з дня народження. Народилася, виросла і живе в рідних Бережинцях. Її покійні батьки були, як тоді говорили, простими колгоспниками. Мама Неоніла Сергіївна працювала в рільничій бригаді і на фермі. Батько Теофан Васильович був з тих, про яких кажуть: «мудра голова і золоті руки». Вмів працювати і по дереву і по металу, багато років очолював будівельну бригаду, неодноразово обирався головою ревізійної комісії. Була така посада при тодішній системі.

Човгузівська гімназія – невелика, але для усіх, хто там навчався, навчається – це найзатишніший куточок, де можна знайти підтримку, або просто завітати. Особливим і таким рідним для всіх місцем гімназія була завжди, але з перших днів війни вона стала ще й місцем, яке об’єднує, допомагає і підтримує. Педагогічний колектив, діти, батьки завжди підтримують захисників, пам’ятають і знають, завдяки кому ми можемо жити і навчатись.

Тому, навіть розпочинаючи навчання, 1 вересня всі підтримали акцію “Замість квітів – донати”, запросили наших захисників, які саме знаходились на ротації вдома – Віктора Бульбаха, Андрія Комісарука та Олександра Вісарчука. Діти, вчителі, батьки щиро вітали кожного обіймами і словами вдячності, організовували збір допомоги у вигляді засобів гігієни, напоїв, шкарпеток. Дякуємо всім, хто доєднався до нас!

Також нам вдалося зібрати на шини для авто Олексія Герешка 13700 гривень.

Як ми вже повідомляли 17 жовтня, у вівторок, після обіду вантажний автомобіль ДАФ ТОВ «Подільське» з майже 23 тоннами вантажу продуктів для Збройних Сил України разом з бусом Володимира Мосейка вирушили на Донецький напрямок. Наступного дня, 18 жовтня, до вечора все було відвантажене у місця призначення.

Докладно про це нам розповів голова Гуманітарного штабу Теофіпольщини Анатолій Козак:

Наближається 29 жовтня, коли в Україні відзначається День автомобіліста та дорожника. Це спільне свято, адже від майстерності водіїв та якості роботи дорожників, які забезпечують будівництво та ремонт доріг, залежить своєчасність здійснення перевезень та успішна робота всіх сфер економіки та промисловості країни.

І на водіїв, і на дорожників покладена відповідальність за безпеку на наших автодорогах, не лише за своє власне життя, а й за життя пішоходів та пасажирів. Тож ця самовіддана та почесна праця на благо людей заслуговує на заслужену повагу.

Отож, напередодні професійного свята знову розмовляємо з начальником Філії «Теофіпольський райавтодор» ДП «Хмельницький облавтодор» Сергієм Семенюком – про стан цього місцевого дорожнього підприємства, про державні та місцеві дороги, які є першочерговим чинником безпеки та комфорту жителів громади: