В страшному сні ми не могли уявити, що буде війна, що доведеться нам похоронити нашого Богдана, хорошого сина та брата. Ніхто не міг подумати, що нашу родину може спіткати така біда. Закована біда, бо життя продовжується, а його, сміливого, мужнього, відважного воїна, захисника Вітчизни більше нема.

Тільки но починав жити, одружився, радів народженню синочка Дем’яна. Та принесли йому повістку і він пішов служити. Як ми надіялися, що все буде добре, що буде перемога, що повернеться живим і здоровим!

Два тижні він не виходив на зв’язок, зазвичай бойове завдання тривало не більше тижня. 28 вересня, на 15-ий день, ми передзвонили до його командира. Він запевнив нас, що все добре, що бійці повертаються. Ми чекали. Але у вівторок, 2 жовтня, нам принесли сповіщення про загибель нашого Богдана. Не можна словами передати наші відчуття, ми не могли повірити у цю жахливу звістку, змиритися з цим!

Далі все було мов у страшному сні – впізнання, похорон. Але це безмірне, велике горе розділили з нами родичі, друзі, сусіди, однокласники, і наші, і Богданові. Нас підтримали односельці, жителі навколишніх сіл. Вони прийшли та підтримали нас, морально та матеріально. Всім дякуємо. За організацію похорону висловлюємо вдячність і Теофіпольській селищній раді.

Як жити з раною в серці? Та ми гордимося нашим сином. Бо він не ховався, пішов служити, боронив рідну країну від лютого ворога, наближав нашу спільну велику перемогу. Вона обов’язково буде.

Сім’я загиблого Героя Богдана Окаєвича,
село Новоставці