Вона стояла і дивилась на руїни.

Душа боліла страшно, в грудях аж пекло.

Молилась Богові, упавши на коліна,

Щоб зменшив біль, щоб зупинив, нарешті, зло.

На голові – вінок терновий, як в Ісуса,

А чорну стрічку пов’язала їй війна.

Навік вплелися сиві пасма в косу русу –

Скільки синів і дочок втратила вона!..

Вона стояла і дивилась на могили.

Нова могила – свіжа зморшка на чолі.

Сама не знала, звідкіля у неї сили,

В кулак зібрала міцно всі свої жалі.

Вона стояла – і стоїть, стояти буде!

Допоки сонце світить, мріють небеса,

Поки грудьми стоять за неї мужні люди,

Її не зникне самобутність і краса.

Та на коліна перед ворогом не стане,

Лиш перед Господом у вдячності благій.

Вона з руїн отих та попелу постане,

Надягне з гордістю вінок яскравий свій.

Заграє барвами на грудях вишиванка,

І жайвір пісню рідну понесе в поля.

Як вічні пам’ять, мова, росяні світанки –

Так Україна вічно житиме моя!

#Інна_Крупяк, 20.08.2023 р.