Погода

Іде страхітлива війна, наші доблесні Збройні Сили України мужньо протистоять навалі московської орди, Україна виборює свою Незалежність. Діє воєнний стан, є певні обмеження щодо проведення масових зібрань. Але життя триває, школярі та студенти здобувають освіту, розвивається культурно-мистецький та спортивний рух.

Продовжує працювати і спортивний комплекс ПАТ «Теофіпольський цукровий завод». Тут є прекрасні умови для занять спортом та фізичною культурою і для ді­тей, і для дорослих. На базі комплексу працюють відділення футболу, волейболу, важкої атлетики та плавання ДЮСШ Теофіпольської селищної ради.

З початку червня голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк у позаробочий час здійснила низку зустрічей з жителями населених пунктів Теофіпольщини. Зокрема, до Дня захисту людей похилого віку у Теофіпольському Бібліохабі Віолета Олександрівна зустрілася з представниками ветеранської організації.

Поспілкувались про наболіле, обговорили проблемні питання. Через війну в країні багато людей похилого віку навіть мріяти не можуть про комфортні умови життя, особливо ті, хто не має поблизу рідних. За період війни заклади обласної комунальної власності прийняли близько 800 внутрішньо переміщених осіб. Частина й надалі проживає у закладах. Обласна рада спільно з керівництвом установ працює над створенням для них комфортних умов перебування. З метою підтримки організації учасникам зустрічі було передано продуктові набори.

Анатолій Стучинський з дитинства у вирі життя. Кого з старожилів Кунчі чи Дмитрівки, та, врешті, Теофіполя, не запитати про родину Стучинських, то обов’язково схвально відгукнуться про Толю. Бо ще в шкільні роки виступав на сцені, брав участь в роботі різних гурт­ків. Особливо захоплювався історією рідного краю.

Покійний вчитель-історик Олексій Антонович Вісик Теофіпольської середньої школи № 1 завжди ставив у приклад іншим учням цього допитливого старшокласника. Анатолій жив краєзнавством, поринав у глибини української мови та літератури, її чистоту спілкування між ровесниками та старшими людьми. На льоту, як кажуть, схоплював розповіді про минуле і сучасне України, рідного По­діл­ля, аналізував епохи, розвиток української культурної спадщини. Тож згодом поглиблював свої знання на історичному факультеті Київського Державного університету імені Тараса Шевченка.

Шукав варіанти нових витоків життя і серед молодіжного середовища Теофіпольщини. Гуртував молодь, організовував трудове суперництво, спортивний рух, культурний відпочинок.

Запровадження паростків перебудови,її перші здобутки не обминули увагу тодішньої місцевої влади. Тож рекомендували Анатолія на службу до правохоронних органів – у рай­від­діл міліції. І тут не гасла іскорка в його ду­ші. Разом з своїми колегами-однодумцями у райвідділі створив своє­рідний музей, експозиції якого розповідали про будні стражів правопорядку. Для цього вивчав досвід музейників інших районів, збирав матеріали і в результаті написав тематично-експозиційний план – ілюстровану розповідь про працівників райвідділу. Здо­був другу освіту, заочно закінчив Національну Академію Внутрішніх Справ, отримав спеціальність правознавця.

Хочу розказати про те, які добрі зміни відбулися в роботі нашого сільського будинку культури. Звісно, вже кілька десятиліть сільські заклади культури перебувають у складному становищі, бо через постійну нестачу бюджетних коштів фінансуються по залишковому принципу.

Тому практично всі не опалюються, не виділяються кошти на капітальний ремонт приміщень. Оскільки всі вони збудовані в 50-60 роках минулого століття, ясно, що їхній стан бажає кращого.

Але, переконана, багато залежить і від керівника закладу. З лютого цього року директором нашого Волиця-Полівського сільського будинку культури працює На­дія Дробик. Вона енергійна, наполеглива, має велике бажання працювати, дуже відповідальна. Під лежачий камінь вода не тече, само нічого не робиться. Вирішила Надія, що треба щось змінити, покращити, бо мав будинок вже досить непривабливий вигляд. За власні кошти вона зробила косметичний ремонт свого робочого кабінету та кімнати для проведення клубної роботи з дітьми. Відділ культури та туризму селищної ради надав сажу та фарбу, тож вона підвела приміщення, пофарбувала колони та панелі у фо­йє. ТОВ «Україна-2001» виділила 21 тисячу гривень на ремонт підлоги у фойє. За ці кошти закупили плити, їх мають покласти, буде краще.

Знаю, що чимало жителів нашої громади обурені рішенням сесії Теофіпольської селищної ради від 16 червня про реорганізацію Турівської, Ординецької, Гаврилівської та ліквідацію Коров’єнської гімназій. Як на мій погляд, на сесії було прийняте рішення, спрямоване проти громади. Адже закриття закладів освіти в селах громади інакше як актом тихого геноциду українських сіл не назвеш.

Школа, особливо у віддаленому селі, є не лише носієм знань, це осередок активного культурного, громадського життя села. На превеликий жаль, центральна влада не протидіє таким ганебним діям місцевої влади, мотивуючи це невтручання законами про децентралізацію та місцеве самоврядування. А по суті стає співучасником знищення українських сіл. Місцева влада замість того, щоб вирішувати проблеми, попросту їх позбувається, закриваючи школи. Свої рішення пояснює тим, що не вистачає коштів, при цьому демонструє популізм, неефективне використання бюджетних коштів, як от співфінансування будівництва ЦНАПу, бо доцільність цієї будівлі абсолютно незрозуміла. Нехай влада змусить аграрних олігархів, підприємства яких працюють на території громади, платити реальні податки до бюджету громади. Тоді вистачить коштів і на освіту, і на медицину, і на культуру, дороги, екологію.