Свято останнього дзвінка – це радісна і хвилююча подія для життя кожної школи. Адже срібний перелив шкільного дзвіночка кличе у незвідану даль випускників, підбиває підсумки навчального року, запрошує усю невгамовну малечу на літні канікули.
Урочисто і зворушливо відсвяткували цю подію в Ординецькій гімназії, де на шкільному подвір’ї зібралася уся велика і дружна родина – випускники 9 класу, четвертокласники, які успішно завершили навчання в початковій школі, і найменші учасники заходу – випускники пришкільного дитячого садочка, а ще батьки, вчителі, гості. Позаду залишився ще один навчальний рік, який він був особливим для кожного з нас, бо рясно скроплений слізьми і кров’ю вільного і нескореного народу, бо діти наші стали дітьми війни, давно дорослими і свідомими.
Багато теплих і напутніх слів звучало на адресу дев’ятикласників від директора Олександра Скотяка, класного керівника Галини Бас, першої вчительки Нелі Гаврищук. Приємно було бачити на нашому святі і гостей – старосту Оксану Реву та керівника відділку ТОВ «Україна-2001» Юрія Гаврилюка, який пригостив усіх школярів солодкими смаколиками. Щиро звучало материнське благословення від Тетяни Нестенюк, яка побажала дітям світлого і мирного майбутнього.
По-особливому звучав цього року останній дзвінок. Була у його мелодії якась невимовна туга і розпач, відчай і розчарування. Знову стало актуальним питання ліквідації нашої школи. В країні страшна війна, сотні зруйнованих і понівечених шкіл, а тут таку школу – і ліквідувати? І знову чергова руїна в центрі села (бо така доля покинутих шкіл). До пропонованого опорного закладу біля 15 км, дорога в жахливому стані, перевезення займає багато часу і є виснажливим для дітей. Крім того, часті повітряні тривоги, загроза ракетних обстрілів, хто візьме відповідальність за безпеку наших дітей? Невже є щось важливіше за їх життя?
Зрозуміло, для керівництва району Ординецька гімназія всього лиш малокомплектна школа, на утримання якої не вистачає коштів. А для дітей? А для сільської громади?У нас же школа –це не просто навчальний заклад. Це святиня, до якої ведуть усі дороги. Це єдине, що залишилось у нашому віддаленому селі. Це місце, яке об’єднує усіх жителів не лише Ординець, а й Лютарівки та Василівки. З початком повномасштабного вторгнення наша школа стала осередком волонтерської діяльності. Саме в школі облаштували міцне укриття, організували і плетіння сіток, і збір допомоги, і приготування їжі на фронт. Школа стала надійною фортецею і підтримкою для усіх. Під її материнським крилом наші діти в безпеці, а це сьогодні – найголовніше.
Кину докір з приводу того, що наші сільські діти не соціалізовані. Навпаки, наші діти щирі, чуйні, працьовиті, вони впевнені в своїх силах, досягають успіхів і з вдячністю згадують рідну школу. Наші діти ось уже другий рік збирають кошти на допомогу ЗСУ, кожному воїну земляку передають посилки з найнеобхіднішим, організовують благодійні ярмарки. До прикладу, тільки в благодійному ярмарку до Дня матері діти назбирали близько 14 тисяч грн, які перераховано на ЗСУ.
Зараз перед усіма нами стоїть найважливіше завдання – зберегти українську державу, зберегти дітей, забезпечити їм мирне завтра. Тому в пріоритеті має бути безпека і турбота про дітей.
Ніна Чернега, село Ординці
