Деталі

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Перегляди: 747

Чому ж не виконується рішеннясесії районної ради?

До редакції звертаються жителі Теофіполя з питанням: чому досі не встановлений дитячий ігровий майданчик та спортивний комплекс, про що неодноразово повідомляла районна влада? То ж за роз’ясненням ми звернулися до голови районної ради Андрія Петринюка.
Спочатку розкажіть,як все планувалося?
Нагадаю читачам, що районною радою 30 вересня 2016 року була прийнята Програма приватизації об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ Теофіпольського району на 2016-2019 роки». Депутати також внесли пропозицію кошти від продажу майна спрямувати на придбання дитячих ігрових та спортивних комплексів з встановленням їх у Теофіполі. Зауважу, що продаж приміщення кінотеатру «Україна», атракціонів «Круговий огляд», «Веселі гірки» пройшов законно та прозоро. Планувалося придбати та встановити дитячий ігровий та спортивний комплекс до Міжнародного дня захисту дітей 1 червня. Однак внесли зміни до районного бюджету на 2018 рік, затвердили кошти в сумі 400 050,01 гривень на придбання відповідного обладнання на сесії районної ради 15 червня. Головним розпорядником бюджетних коштів визначено відділ освіти райдержадміністрації , одержувачем коштів – КП «Теофіпольський районний стадіон». Але можна все це було зробити до свята Івана Купала, традиційних розваг у селищі 7 липня. Однак і до цього часу райдержадміністрацією жодних дій по освоєнню цих коштів не розпочато, хоч відповідно до додатку № 15 до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів від 22 червня 2018 року, ці кошти надійшли на рахунок відділу освіти.

Детальніше: На часі

Деталі

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Перегляди: 677

Про пам’ятники Івану Підкові в Україні

Було колись – в Україні
Ревіли гармати:
Було колись: запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю…
Так писав Тарас Шевченко про відважного, сильного, славного, мужнього, козацького ватажка, отамана війська запорізького Івана Підкову, якому в 1578 році у Львові, за наказом польського короля, було відтято голову. Згодом його останки козаки перевезли в Канів і поховали на козацькому цвинтарі, недалеко від Чернечої Гори.
Ця героїчно-трагічна сторінка нашої історії запала нам в душу, і ми – скульптор, мій колега по фаху, галичанин Петро Кулик і я, архітектор, подоляк Володимир Блюсюк, тихенько працювали над варіантами пам’ятника народному герою. А коли проект був готовий – ми терпляче оббивали пороги радянських владних кабінетів, щоб дали дозвіл на спорудження пам’ятника в центрі Львова, де був страчений Іван Підкова. Тим більше, що скульптор має готові кам’яні брили, привезені з кар’єрів Теребовля, має бронзу на відлив скульптурних елементів. І ми, автори, навіть не заїкались на авторську винагороду, ми даруємо наш твір рідному Львову, який вивчив нас (!) І все рівно: ні(!), і все попахує українським «буржуазним» націоналізмом(?!)…
І ось повіяв свіжий вітерець і у 1982 році пам’ятник славному козаку у Львові було відкрито – наш подарунок місту! І нам винагорода: якісь невідомі два молодики підскочили до нас, пообіцяли по кулі в чоло і спритно зникли. Але кулі нас поминули, проте скульптору кастетом вибили всі зуби, а мене «пожаліли». То був час, коли Лєх Валєнса розворушив Польщу.
А далі тихенько зібрались і, щоб нікого не сполохати, поїхали ми в Канів шукати місце поховання козаків. Поклонились Тарасу Шевченку і відправились на козацький цвинтар. А там – непрохідні хащі кущів з колючками, темно…Від гробової тиші дзвенить у вухах. Мовчимо і ми… А «Було колись – в Україні ревіли гармати!...
Вертаємось назад, облюбували для пам’ятника Івану Підкові гарне місце – біля Чернечої Гори, недалеко від Дніпра. Повертаємось у Львів і тихенько,без розголосу, працюємо над другим варіантом пам’ятника відважному козаку – для Канева, також наш подарунок йому: Львів-Каневу.
Якщо у Львівському варіанті на природних кам’яних брилах домінує бронзова відтята голова козака, то в канівському вже пів фігура Івана Підкови виринає з величезної природної гранітної брили.
Але наближається 700-річчя Черкасам. Вже, знаючи про львівського Івана Підкову, черкаські українці-патріоти завітали до нас, авторів, - може порадимо щось. Ми радо відкриваємось, братаємось, п’ємо чарку дружби, зближаємось поглядам і вже невдовзі ми в Черкасах офіційно, на широкому державному рівні, було відкрито пам’ятник Івану Підкові. Наш другий подарунок – Черкасам( І). Девіз: Львів –Черкасам.

Детальніше: Наша слава, наша воля

Деталі

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Перегляди: 635

Над усіма сусідами - сусід

Завтра Леоніду Васильовичу Кратасюку, який народився у селі Волиця, виповниться 70 літ. Важкі післявоєнні холодні й голодні роки прожив він із матір’ю Павліною та бабусею Федорою. Підростаючи у мальовничому землеробському селі, ще змалку на все життя прикипів до землі, полюбив працю хлібороба і господарника.
Закінчивши школу, здобув професію механізатора широкого профілю. Спочатку працював у колгоспі на колісних тракторах, але через деякі непорозуміння з тодішнім бригадиром комплексної бригади, перейшов у «Сільгосптехніку» на гусеничний трактор. Через деякий час голова колгоспу Петро Андрійович Кравчук попросив його повернутися у господарство і працювати механізатором.
У 1968 році Волиця почала розбудовуватися. Виростали громадські і виробничі приміщення. Як кажуть, по заріз потрібен був шифер і Петро Андрійович вирішив послати бажаючих колгоспників на Київський шиферний комбінат, щоб ті заробили шифер для покриття запланованих об’єктів.
Одним із перших поїхати у Київ був Леонід Васильович. Там він зарекомендував себе із позитивної сторони: працелюбним, знаючим справу. Тому його не могло не помітити керівництво комбінату. Запропонували залишитися у Києві, обіцяли квартиру. Але він не погодився, бо вдома його чекали мама-інвалід та бабуся.
А ще тягнуло його в село розлоге поле, рідна земля, сад, де він почав займатися щепленням різних сортів дерев. Отож, повернувся в рідне село до хліборобської професії. Довгий час працював ланковим механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків.

Детальніше: Прекрасні миттєвості