Зима. Холодно. Мокро. Вимикають світло. Ми нервуємося. Але ми не забули, що іде війна. Важка, жорстока війна з лютим ворогом, який хоче стерти з лиця землі не тільки наші села і міста... він хоче знищити Україну, нашу націю. Ворог хитрий, підступний, прикидався братом, щоб потім завдати нищівного удару. Він довго планував цей наступ, вишукував тих, хто здатний за тридцять срібняків продати свою країну, підставити під ворожі «гради», кулі, бомби і снаряди свою рідню: батьків, дідів... І знаходив їх у кожному районі, а де не знаходив, засилав своїх агентів, щоб вживалися, а потім, у слушний час, підказали об’єкти для ударів ракет, для бомбардування... Їх зараз знаходить СБУ, але чи знайде усіх? Тож будьмо пильними. Бережімо себе, бо ми теж частина нації. У соціальних мережах не ведімося на фейкові повідомлення. Допомагаймо нашим захисникам, чим можемо: продуктами, одягом, теплом своїх сердець, добрим словом.
У цих екстремальних умовах виявляються у людей нові якості. Шукаючи вихід із ситуації, що склалася, були розроблені нові зразки зброї, придумані і виготовляються нові безпілотними, вдосконалюється робота багатьох галузей народного господарства. Майстровиті люди виготовляють буржуйки, плити, каміни, вдосконалюють котли, генератори... А люди творчі пишуть книги і музику, знімають фільми і передачі, малюють картини і виготовляють кераміку, обереги і вишивають рушники, сорочки для дітей та для воїнів. Хочу розповісти про просту вчительку початкових класів з села Сокиринці колись Чемеровецького району, мою сестричку ( її бабуся була рідною сестрою мого дідуся, маминого батька) Крупяк Інну. Як і всі вчителі часто готувала з класами різні заходи, для цього, розробляючи сценарії свят, перекладала російськомовні пісні, придумувала сценки, привітання, але ніколи не писала віршів. А от тепер, коли виключається світло, уже темно, але ще за годинником ніби рано, з’явився час на роздуми. І взявши до рук телефона, набиралися слова, складалися у рядки і з’явилися чудові поезії.
У номері нашої районки за 8 грудня ви мали змогу прочитати її вірш «Здолаємо все, переможемо». Інна публікує свої твори у мережі Фейсбук. Вони зачіпають душу, не залишають байдужими, тому я вирішила поділитися з вами частинкою її творів.
Світлана Кислюк
Замели сніги дороги
Замели сніги дороги,
В полі вітер свище.
А я знов молюся Богу:
"Господи Всевишній!
Чи ти бачиш, чи ти чуєш?..
Ходить біда краєм...
Захисти синів і дочок,
Я тебе благаю.
Дай їм мужності і сили
Сатану здолати,
Щоби ірод нашу землю
Вже не міг топтати.
Нехай їх в холодні ночі
Зігріває віра,
Що позбудемося скоро
Ми лютого звіра.
О, Маріє Пресвятая,
Матір всього світу,
Скільки ще будуть ставати
Сиротами діти?
Поверни додому батька,
А матері сина .
Нехай витре гіркі сльози
Рідна Україна".
Хай почують цю молитву
Всі небесні сили,
Щоб вони від смерті хлопців
Наших захистили.
Бережіть і вдень, і вночі
Їх в тяжку годину,
Хай повернуться скоріше
У свої родини.
Замела зима снігами
Гори і долини,
А до Господа Святого
Знов молитва лине:
"Святий Боже, святий кріпкий
І святий безсмертний,
Під свою візьми опіку
Воїнів шляхетних".
@ І. Крупяк, 22.11.22
Прощай, жорстокий 22 рік і
здрастуй, 23, ПЕРЕМОЖНИЙ!
Ну ось і все...Пора тобі, іди.
Замкну я двері зразу за тобою.
Як добре, що ти тут не на завжди,
Втомилась я від цього вже двобою.
Я з легкістю кажу тобі: "Прощай!"
Ні, ми разом не можемо вже бути,
Усе своє в валізу ти збирай,
Не хочу тебе бачити і чути.
В ту мить, коли тебе зустріла я,
Довірила тобі всі свої мрії.
А ти ті мрії просто зруйнував
І стільки мені лиха заподіяв.
Я думала, ми разом проживем
Спокійно, мирно, але не судилось...
Ти в саме серце цілився ножем,
Та я із болем жити вже навчилась.
З тобою стільки виплакала сліз,
Бо так в житті ніколи не боялась.
А ти в моє життя так нагло вліз,
І все чекав, щоб швидко я зламалась.
А я тримаюсь... Чуєш? Не здаюсь!
Хоч дуже важко... Часом хочу вити!..
Вдень і вночі до Господа молюсь...
І, знаєш, - тебе зможу пережити!
Ти йдеш уже від мене назавжди.
Та я тебе ніколи не забуду,
На жаль, твої залишаться сліди,
Твої сліди криваві лежать всюди...
Та попри все я дякую тобі
За те, що ти навчив по правді жити
І не блукати у німій юрбі,
Навчив мене по-справжньому любити.
Що справжні мені цінності відкрив,
Вказав, чим саме дорожити треба.
За те, що ти мій розум просвітив
І допоміг повірити у себе.
Тепер іди. Ти - мій найтяжчий гріх,
Тебе носити більше я не можу.
Прощай, жорстокий 22 рік.
Ну, здрастуй, 23, ПЕРЕМОЖНИЙ!
@І.Крупяк, 30.12. 2022
с. Сокиринці
