Живемо ми в Олійниках, в селі, щоб щось мати, треба тяжко працювати коло худоби та на городі. І без кінця за ту худобу гризтися. Бо тут може все бути добре, а тут раз – і вже недобре. Але з цим ще якось може бути. Біда, як в сім'ї хтось дуже нездоровий, як ото ті слабості пообсідають. Але більша біда, то ця страшна війна, коли діти наші на фронті, на передовій, коли ті орки без кінця стріляють, фосфорними бомбами спалюють українську землю. А вони мусять там утримувати наші позиції, просуватися далі, звільняти південь та схід України від російських окупантів.
Наш менший син Дмитро з самого початку війни став бійцем роти охорони 8 відділу Хмельницького районного центру комплектування та соціальної підтримки у Теофіполі. Та дуже скоро, хоч у нього була зламана нога і ходить він з пластиною, був зарахований у 128 окрему механізовану бригаду. Пройшов у Мукачеві, у навчальному центрі, підготовку. І вже чотири місяці у складі бойового підрозділу визволяє окуповану Херсонщину. Вони там на передньому рубежі, і коли то їм привезуть щось поїсти. Вже кілька разів ми якось посилали, передавали продукти. Та пошта далеко, і не всі під кулі поїдуть. Та підказав мені добрий знайомий з Теофіполя Петро Бурлак звернутися в Гуманітарний штаб Теофіпольщини до Андрія Петринюка.
Так я і зробила. Дуже швидко бус з продуктами, а саме на Покрову, був відправлений у село, де перебуває наш Дмитро зі своїми побратимами. Про це розказав Андрій Петринюк у минулому номері газети. Тому хочу висловити велику вдячність Андрію Васильовичу, за те, що все так скоро організував, сам надав частину продуктів. А також всім іншим людям, які до цього долучилися. Найперше, ветеранам з Теофіполя, які збирали овочі, фрукти, закрутки, потім все сортували та пакували: голові відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади Володимиру Кобері, активістам Валентині Романович, Галині Панаріній, Раїсі Гонюк, Галині Мартинюк. Дякую і Герою України Василю Петринюку, який надав мед та яблука. Дякую підприємцям з Теофіполя Інні Кравчук, Володимиру Мельничуку, Сергію Гончару – Інна все організовувала, Володимир безкоштовно надав 7 газових балончиків (ми закупляли 20), а Сергій – ліки. Заступник Теофіпольського селищного голови Валентина Бабак передала нам шкарпетки та ліки, а директор Теофіпольського центру соціальної допомоги Мирослава Майдан – спальний мішок. Дуже дякую генеральному директору ПП «Добрий хліб», депутату обласної ради Віктору Лебединському, який надав багато продукції, отцю Василю Крисаку, який поблагословив вантаж у далеку дорогу.
Дякую керівнику волонтерського центру з Тернополя Володимиру Мосейку, який надав бус, досвідченого водія Віталія Кравця, супроводжуючого Олександра Плевачука. І вже увечері Дмитро нам зателефонував, дуже радів, дякував, казав, що і хлопці дуже вдячні. От і фото прислав: він – праворуч, в центрі – водій, а ліворуч – його побратим. Потім нам ще розказував, що з того вантажу вони багато віддали людям, які повернулися жити у своє рідне село. Бо в них нема нічого, їм ще гірше, в них маленькі діти.
Низько вклоняюся цим людям, бо і вони вносять свій великий внесок у наше спільну перемогу. Бо треба підтримати бійців Збройних Сил України, їм дуже нелегко, але вони все витримають. Як мама бійця, щиро вірю, що перемога буде, молюся за кожну дитину, яка там, на фронті, захищає нас, визволяє українську землю від загарбників.
Людмила Цимбалюк, село Олійники
