Уже п’ятий місяць триває ця жахлива війна. На наших очах відбувається справжній геноцид українського народу.
Все, що стосується нашої нації, культури, людей, всього українського – все знищується! Хто винен в цьому? Не один путін, цей хворобливий маразматик! Винна вся росія, всі, хто обирав таку владу, хто живе в країні, де нема свободи, кого все влаштовує, хто спокійно спостерігає, як в Україні гинуть діти, жінки, як руйнуються житлові будинки, школи, дитячі садочки, лікарні, знищуються промислові підприємства, як орки крадуть українське зерно, як спалюють ниви з дозрілим урожаєм.
Коли я питаю сама себе: за що страждаємо – маленькі крихітки, які померли; дітки, які залишилися без рук чи ніг; підлітки, які через війну не можуть повернутися додому, навчатися у рідних школах; ми, випускники 2022 року, бо не знаємо, чи повернемося живими після здачі Національного мультипредметного тесту, чи потрапимо під ракетний обстріл? Та я вже знаю відповідь – за те, що ми хочемо жити у вільній країні, мати право вибору, за те, що хочемо жити краще.
Ніколи не буде прощення росії та її біомасі. Бо ми мріяли про випускний вечір, про прощальний вальс у пишних сукнях. Ми так мріяли про цю незабутню, світлу подію у житті, яку чекали 11 років! Та ця дата вже минула! Я не танцювала у своєму платті, і директор школи не вручив мені атестат! І не було в мене сліз радості, була злість, образа, біль та розпач.
Але ні – розпачу більше немає. Бо Україна переможе, більше ніхто і ніколи не обстрілюватиме мій рідний Харків. Я ж успішно здам НМТ, стану студенткою, здобуду вищу освіту, стану журналістом. Я буду писати про те, як моя країна постане з руїн, як щасливо тут будуть жити люди. Так буде. Але ніколи не забуду, що довелося мені пережити в 17 років.
Анастасія Відсанко, Харків-Гальчинці
