Після того, як державне підприємство “Артемсіль” призупинило роботу через російські обстріли, на додачу до дефіциту пального в Україні виник дефіцит солі.
Чи з’явиться на полицях магазинів заміна продукції “Артемсолі” та скільки вона коштуватиме? І яких ще дефіцитів варто очікувати?
За повідомленнями представників підприємства, частина співробітників виїхали, а вже вироблену сіль не змогли вивезти залізницею через постійні обстріли. Неможливим став і видобуток – російські снаряди влучали у копальні та склади.
Коли наприкінці квітня “Артемсіль” повідомила, що призупиняє роботу, торговельні мережі почали терміново шукати їй заміну. Ще у квітні компанії почали переговори із “одним з найстаріших підприємств у Європі — Дрогобицькою солеварнею у Львівській області”, а у травні знайшли нових постачальників у Польщі, Румунії та Туреччині. Перші партії польської солі вже надійшли в Україну. Румунська і турецька мають надійти у червні. Для того, щоб Дрогобицькій солеварні перейти на промислові обсяги, треба проводити газ і встановлювати спеціальне обладнання, коштів на яке у підприємства немає.
Після тижня ажіотажу довкола солі за цю тему взялася навіть РНБО. У Центрі протидії дезінформації підтвердили, що через обстріли “Артемсіль” зупинила виробництво, але, твердять в РНБО, у великих мережевих супермаркетах залишається запас солі у декілька тисяч тонн.
РНБО каже, що нинішні ціни на сіль є штучно завищеними і що до цього, так само як і до дефіциту, призводить саме “масоване придбання солі у великій кількості”.
РНБО також наголошує, що проблеми з сіллю відчувають переважно звичайні покупці, а підприємства, які використовують сіль у виробництві, наприклад, консервів чи ковбас, “окрім власних запасів солі на складах, уклали додаткові угоди про постачання солі з-за кордону”.
Коли війна лише розпочалася, уряд запевняв, що голод Україні не загрожує і що резервів продовольства вистачить на 2-4 роки, нагадує оглядачка аграрного ринку Лариса Гук. Виглядає, що при цьому в уряді думали лише про зерно, а про сіль забули, припускає вона.
При цьому схожа ситуація із сіллю вже була у 2014 році, коли Соледар захопили, а потім звільнили.
“Тоді теж пішли чутки, що “Артемсіль” розбомбили, і все погано. І тоді так само сіль змели з полиць за кілька днів”, – нагадує оглядачка.
Втім, прогнозує Лариса Гук, ажіотаж довкола солі незабаром минеться, а ціни стабілізуються, щоправда, вони вже будуть вищими.
Крім того, в Україні, крім Артемівського, є й інші родовища, зокрема, і на Заході України, хоч і не такі потужні. Але поки що дефіцит будуть “гасити” переважно імпортом.
Що буде із експортними контрактами “Артемсолі”, яка до війни постачала свою продукцію у 15 країн світу, наразі невідомо.
Але внутрішній ринок з часом заспокоїться, пояснює Лариса Гук: з 1,9 млн тонн солі, яку до війни виробляла “Артемсіль”, фасована, тобто та, що йшла на полиці магазинів, становила лише 170 тис. тонн.
Експертка каже, що імпортних поставок має вистачити на період літньої консервації, навіть зараз – в очікуванні важкої воєнної зими.
“Оцей момент очікування важкої зими зіграв свою роль. Всі розуміють, що буде складно, і сіль буде потрібна для всього – не лише для консервації, але й для заготовки риби чи м’яса”, – прогнозує подальший розвиток подій оглядачка.
Вона також припускає, що дефіцит солі – не останній, із яким доведеться стикнутися українцям у найближчому майбутньому.
“Я роблю ставку на помідори. Тому що в нас основна маса томатів – це були херсонські томати. Зверніть увагу, що в магазинах вже майже немає томатної пасти, кетчупів”, – зауважує експертка.
Хоча помідори в Україні вирощують скрізь, саме херсонські були відомі навіть за її межами. І саме на Херсонщину припадає велика частка промислової переробки українських томатів: там працювали великі підприємства із переробки аграрної сировини на пасту, кетчупи та консервацію.
Помідори – не єдине, чого бракуватиме. В дефіциті можуть опинитися усі овочі, припускає Лариса Гук:
“Вже зараз їх не так багато, вибір звузився, а ціни як для кінця травня-початку червня є зависокими”.
Експертка наголошує, що проблема не лише в тому, що українці через війну вирощують менше, але і в тому, скільки аграрної продукції росіяни крадуть на окупованих територіях. І це стосується не лише українського зерна.
З інтернет-видань
