Погода

 2 червня, у четвер, Теофіпольщина попрощалася із загиблим захисником України, механіком-водієм медичного пункту механізованого батальйону в/ч А1008 Богданом Вікторовичем Колісецьким з Турівки. Йому було лише 19 років. Рік тому хлопець був призваний на строкову службу, а минулої осені підписав контракт на службу в Збройних Силах України.

Загинув 26 травня в районі населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області під час ворожого обстрілу при виконанні бойового завдання.

Страшне горе увірвалося в родину батька, учасника АТО, бійця ЗСУ Віктора Миколайовича Пасічника, бабусі та дідуся Любові Андріївни та Миколи Вікторовича Пасічників. Народився Богдан 2 січня 2003 року, вчився у Турівській ЗОШ І-ІІ ступенів, далі в Денисівській ЗОШ І-ІІ ступенів, закінчив Тео­фіпольський ПАПЛ. Ріс хлопець спокійним, добрим, нікому не зробив зла, нікому не нашкодив, допомагав бабусі та дідусеві, турбувався про менших сестричок Діану та Віку. Призвався в армію, перейшов на контракт, а тут і війна почалася. Ось і все його життя.

26 травня перервався з Богданом зв’язок. Не знаходила Любов Андріївна собі місця, чекала, щоб дав про себе знати. В середу, 1 червня, набрала його номер, пішов виклик. Озвалась незнайома людина, сказала, що з Рівненщини, родичка загиблого 33-річного бійця, Богданового побратима. Повідомила, що загинули вони разом. Отак і знайшли його.

Не думали-не гадали ми, що впаде на нас така чорна біда. Троє з нашої сім’ї на війну пішли, наші сини Віктор та Тарас, і онучок наш старшенький Богдан. Він же молодесенький, тільки жити починав, Боже, якби я знала, якби могла, руками ту страшну напасть відвела б, не дала б звершитися такій жорстокій несправедливості.

За що – він же землю рідну захищав від ворогів лютих, від орків тих страшних!

У школах Теофіпольської громади уже завершився навчальний рік. Через війну в Україні, багато навчальних закладів змушені були провести свято нетрадиційно. Зокрема, новий для себе формат – онлайн проведення, освоїли вчителі та учні Човгузівської гімназії.

Не було справжнього свята у зв’язку з воєнним часом та з тим, що на території гімназії відсутнє бомбосховище, куди в разі сирени потрібно спускатись. Підготовка до свята у нас йшла поступово і не так як завжди, – розповідає виконуюча обов’язків директора Людмила Маринюк, – щоб не було скупчення, по черзі вчителі брали дітей на репетиції й знімали відео. Згодом, педагог-організатор Лариса Бульбах монтувала відеоролик й опублікувала у мережі Фейсбук. Діти переглядатимуть й згадуватимуть свої шкільні роки, особливо це стосується випускників дев’ятого класу.

Напевне, всі помітили, що з 1 червня на вулицях Теофіполя з’явився велосипедний поліцейський патруль. Велопатруль з’явився не тільки у нашому селищі, а й на території міст та селищ всього Хмельницького району та у великих містах області.

В умовах дефіциту пального, яке спричинило військове вторгнення росії в Україну, це є позитивним нововведенням. Крім цього, велосипедний патруль може легко дістатися до важкодоступних місць у нашому селищі, куди автомобіль не зможе доїхати.

Яка настала лиха година – не розказати словами. Біда, та й годі, бо війна, нема нічого гіршого за неї. Всім страшна гриза, а найбільше матерям, чиї сини на фронті. От і мій син Ваня 25 років відслужив у Збройних Силах України.

Хтось на комбайні робить, хтось на заводі, хтось людей лічить, дітей навчає, а він таку вибрав стежку. Бо має в державі бути армія. Ніколи не було йому легко, бо то воєнщина, дисципліна. І в Лівані був, а з 2015 року на Донбасі був. Учасник АТО, і поранений був, а скільки довелося йому пережити. А мені серце рвалося, нерви зірвала, болячок купа. Коли ж хтось ще скаже, що пішов гроші заробляти та сачкувати, то хай піде посачкує та заробить.