Забуттю

не підвладне

У пам’яті людській, на жаль, багато ворогів, які хоч і повільно, але нещадно її підточують. В їх числі невмолимий час, котрий по зернинці вимітає із засіків пам’яті чимало цікавих і повчальних фактів з прожитого. Нові ж події та враження інколи мимоволі змушують нас по іншому осмислювати пережите, і тоді дещо із минулих днів починає раптом проявлятися трохи в іншому, аніж раніше, світлі. Та разом із тим є речі, які попри навіть тривалий час та різні інтерпретації забуттю не підвладні і прощенню не підлягають. Як мовиться, строку давності вони не мають.
Однією із найтрагічніших дат в історії Теофіпольщини є 21 січня 1942 року. Того дня фашистські бузувіри та їх місцеві поплічники розпочали між Теофіполем і колишнім селом Ленінське масове знищення понад півтори тисячі людей єврейської національності. Це наш, теофіпольський Бабин яр, шлях до якого у кілька кілометрів для безвинних смертників став дорогою на своєрідну Голгофу…

До тих чорних днів єврейську громаду Теофіпольщини фашисти утримували в гетто, тобто в концтаборі за колючим дротом у нелюдських умовах – в тісноті, без харчів. Це була територія ( 8 гектарів), де нещасні проживали в своїх будинках до війни. Та якби там не було, але в багатьох ще жевріла надія, що вдасться вижити. Але ця надія вмерла, коли людей повели на погибель до котловану метрів за п’ятдесят від дороги, який залишився від недобудованого доту. В лютий, до 20 градусів морозу, приречених на смерть вели голих-босих, лише в настільній білизні, везли підводами. А біля траншеї змушували повзти по снігу. Жертв стріляли в потилиці, немовлят кидали в яму ще живими…
Першого дня німецькі окупанти та їх прихвосні – поліцаї з місцевих знищили чоловіків, другого – жінок, дітей і немічних стариків, а третього зробили так звану «зачистку», тобто вбили тих, хто заховався, або чинив опір. Як свідчили очевидці, дорога була встелена трупами жертв.
Щоб приховати місце злодіянь, окупанти зігнали туди з навколишніх сіл людей із ломами, кирками і лопатами. Але земля, ніби не бажаючи бути загальною могилою безневинних жертв, наче стогнала і двигтіла й кровавила. Це був справжній жах…
Розплата за скоєне таки прийшла. Правда не всім. Але тодішнім місцевим посіпакам по заслугах дісталося. 22-24 липня 1944 року в Теофіпольському будинку культури військовий трибунал військ НВКС Кам’янець-Подільської області у відкритому судовому засіданні в присутності півтисячі громадян району розглядав справу про розстріл єврейського населення Теофіполя і сіл району. Судили колишніх поплічників фашистських вбивць. Майже 50 свідків розкривали страшні знущання катів над людьми, звіряче знищення чоловіків та жінок, стариків і дітей.
Нелюди понесли заслужену кару. Начальника Теофіпольської поліції Пасічника, його заступника Остапчука, заступника бургомістра району Нагребельного , начальника тюрми при німецькій жандармерії поліцая Франчука, коменданта поліцейської дільниці Мельничука, завгоспа райуправи Данилюка, поліцая Шпака і перекладачку Нагребельну засуджено до розстрілу з конфіскацією майна, Цибулю та Яцюка – на двадцять років каторжних робіт з конфіскацією їх майна і обмеженням у правах строком на п’ять років.
Справедливість восторжествувала, інакше й бути не могло. Але хіба повернеш життя невинно убієним? Тому, вважаю, ця тема і надалі нас хвилюватиме. Бо ж ніхто не забутий і ніщо не забуто. Незважаючи на те, що вже минуло 80 літ. Це забуттю не підвладне і строку давності не має. З цього приводу пропоную читачам декілька віршованих рядочків.

Пам’ять не вбити
…Зима, а кров’ю сніг палає
і жах повзе, немов змія:
- Невже кінець? Невже вмираю?
Страшна ж ти, доленько моя.
Якщо ти, Боже, є на світі,
то відведи руку катів.
Ми ж бо безвинні – старі, діти…
Ніхто вмирати не хотів.
Убивць нікому не вблагати:
нехай це матір чи маля –
Залізний скрекіт автомата
смертельний вирок промовля…
Здається, й сонцем захитало –
хто ж перенести таке б зміг?!
Півтори тисячі їх впало
на той біло-кривавий сніг.
…Біль серця в дні оті трагічні
завше вертає мене вперто.
Це наче борг святий, довічний –
Пам’ять живих про вас, про мертвих.
Валентин Дузяк
Р.S.
На знак вшанування пам’яті полеглих у Другій світовій війні рада ветеранів Теофіпольщини 27 січня проведе масовий захід, про що буде повідомлено.