Погода

 

Передвиборчі обіцянки


треба виконувати

Третього березня минуло три місяці, як на теренах громади запрацюювала нова влада - Теофіпольська селищна рада на чолі з її головою Михайлом Тененевим. Майже 100 днів. Тож вже можливо робити перші висновки, аналізувати виконання передвиборчих обіцянок, константувати напрацюванння з пріоритетних напрямків роботи, вирішення життєво важливих проблем громади, які вже мають бути. Про все це розмовляємо з Теофіпольським селищним головою Михайлом Тененевим.
Як почуваєте себе на посаді, чи маєте задоволення від цієї роботи, від свого нового статусу?
- Я був палким прихильником проведення реформи децентралізації у нашому районі, працював над створенням об’єднаної територіальної громади ще у 2018 році. Бо, однозначно, це утвердження європейських стандартів, це підвищення якості життя. Це європейський вектор розвитку. Мені шкода, що так не сталося, адже був втрачений час, втрачені значні кошти, які б могла отримати утворена громада на розвиток з державного бюджету. Тож ще в березні 2020 року я прийняв рішення про те, що моя робота у ПАТ «Теофіпольський цукровий завод» завершується, що буду йти на вибори. Я відвідував ОТГ, які вже діяли, у яких вже були здобутки, і мав чіткий план дій, як працювати над створенням успішної громади. Це був мій усвідомлений вибір, тому відчуваю велику відповідальність, це величезне навантаження, постійна напружена робота, спілкування з людьми. А ще доводиться зустрічатися з масою бюрократичних моментів при вирішенні важливих питань, при тому, що вони забирають дуже багато часу. Але ми вже завершили формування апарату селищної ради та виконавчого комітету, відділи запрацювали, впевнений, це буде командна, злагоджена робота. Тому вірю у наш успіх. А своїм здобутком вже вважаю створення на території громади інтернет-простору, адже інформація править світом, майбутнє – суцільною за цифровізацією. В результаті проведення відповідної роботи з провайдерами, були створені конкурентні умови, в результаті чого наші люди отримали значне здешевлення підключення та абонплати і всі населені пункти громади до кінця 2020року отримали швидкісний оптоволоконний інтернет. Без нього вже не можна уявити своє життя.

Лунає слово Лесі Українки

Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.
З метою вшанування пам’яті видатної української письменниці, популяризації її творчості, а також з нагоди відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, у бібліотеках «Теофіпольської бібліотечної системи» Теофіпольської селищної ради пройшла низка культурно – мистецьких заходів.
Молодіжний онлайн-челендж «Лесина весна», до 150-річчя з дня народження Лесі Українки, був оголошений Центральною бібліотекою Теофіпольської селищної ради. Естафету підхопили читачі бібліотек-філіалів: Базалійської міської бібліотеки, Новоставецької, Бережинецької, Колковецької, Лідихівської, Волиця-Полівської Великолазучинської, Кузьминецької, Лисогірської, Поляхівської,Турівської, Ординецької, Михнівської, Михиринецької та Гаврилівської сільських бібліотек. Челендж проходив протягом місяця.

Леся Українка –


національна гордість

Геніальність Лесі Українки підносить її до світових геніїв, бо, подолавши тяжкий шлях, сягнула вершини людського духу. Через тяжку хворобу (сухоти) дівчина здобула освіту вдома, завдячуючи мамі Олені Пчілці та дружній і вірній сім’ї. На щастя, дівчинка володіла багатьма мовами, але вершина її творчого доробку створена українською. Вона возвеличила слово, мову народу, за який боролася, любов’ю зігрівала і цінувала понад усе. Леся Українка увічнила слово-зброю, красу і ніжність, багатство і велич землі, на якій народилася, народу, з яким жила, держави, псевдонім якої зробив її святою. Так важливо сьогодні знати її творчість, вивчати і вдосконалювати українську мову, бо її поезія – це «зоря, що очі відкрила», це «вічні пісні», це «лавровії квіти», це «огнистії палкі слова», що і через 150 років живі, правдиві, потрібні «як двусічні мечі і блискавиці, як безжалісний меч».

Два крила щастя

 

Наталії Лебідь

Свою трудову діяльність начальник управління соціального захисту населення Теофіпольської райдержадміністрації, а тепер відділу управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації Наталія Лебідь присвятила захисту найвразливіших верств нашого краю – малозабезпечених сімей, пенсіонерів, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та напівсирот. Людей, які потребують підтримки держави, а найбільше – розуміння своїх проблем, людяного ставлення, поваги та тепла.
- У цій сфері я працюю вже 26 років, - каже, - у роботі завжди керуюсь такими принципами, вимагаю такого ж від своїх підлеглих. Треба спокійно розібратися в ситуації, знайти вихід та вирішити проблему на користь людини. Тепер, коли завершилася реформа децентралізації, наша структура залишилася чи не єдиним органом державної влади у Теофіпольській громаді. Всі питання соціального захисту залишилися в нашій компетенції, хоч нас залишилося лише 8 працівників. Та ми справляємося, маємо роботу, трудимося для людей.

Школа в Шибені


має бути

Як грім серед білого дня, сколихнула Шибену інформація про наміри Теофіпольської селищної ради повністю закрити Шибенську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Бо ж малокомплектна, неперспективна. Тому 78 учнів школи будуть навчатися в Гальчинецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.
У четвер, 25 лютого, адміністрація школи провела батьківські збори. Бо ж ні батьки, ні вчителі, ні учні не могли погодитися з таким розвитком подій. Середня школа в Шибені існує з 1946 року. Освіту тут здобували учні з навколишніх сіл – Улянового, Гальчинець, Колісця, Ільковець, Воронівець, Немиринець, Щаснівки, Білозірки. Навчання проводилося в дві зміни, учнів було до 400, всі вчителі були справжніми професіоналами, зі стін школи вийшли майбутні лікарі, педагоги, військові, бухгалтери, науковці, агрономи, інженери, робітники, механізатори, будівельники, колгоспники. Всі знайшли своє місце в житті, а рідна школа назавжди залишилася в їхніх серцях невгасимим вогником.
Ішов час, у 1976 році було збудоване нове приміщення школи. Кількість учнів щороку зменшувалася, бо молодь з сіл виїжджала, середні школи відкрилися в Гальчинцях та Воронівцях. Бо ж держава взяла курс на розвиток українського села. Та з здобуттям Незалежності в Україні різко погіршилася демографічна ситуація. Адже руйнівні процеси, які відбувалися в країні на користь новоявлених олігархів – приватизація державних підприємств та земельна реформа – найсильніше відобразилися на селі. З руйнуванням колективних господарств люди масово втратили роботу, підприємництвом зайнялися одиниці. Тож перед сільськими жителями, аби вижити, постав вибір – тримати худобу або виїжджати на заробітки. Українське село продовжувало занепадати, людей ставало менше, більше ставало пусток, закривалися школи, дитячі садки, медичні пункти. Бо ж, виходить, владі не треба сіл, треба лише землю.