Погода

Другого січня відбувся традиційний турнір з міні-футболу, присвячений нашому земляку, професійному гравцю ПАВЛУ ХУДЗІКУ на штучному майданчику комунального підприємства " Теофіпольський районний стадіон". В турнірі взяло участь шість команд: "Друзі Павла Худзіка", "Енергетик-Миклуш" м.Нетішин, "Фортуна" м. Шепетівка, "Автодор" м. Ланівці Тернопільська область, "Перлина Поділля" смт Білогір'я та команда смт Теофіполь. З вітальним словом виступили Віктор Лебединський - депутат Хмельницької обласної ради, Микола Кузнецов - заступник голови асоціації футболу Хмельницької області, Олександр Воловик та Олександр Мандзюк - професійні футболісти та друзі Павла, Наталя Худзік - сестра Павла, Віктор Шершун - пастор.


Майже два місяці до Нового року на спортмайданчиках зі штучним покриттям в Теофіполі  проводився турнір з міні-футболу на Кубок федерації футболу Теофіпольщини,в якому взяли участь дев’ять команд. Організацією змагань (це розклад ігор, суддівство, нагородження) займався Василь Сторожук, Михайло Параїл та інші ветерани футболу. Незважаючи на пандемію, турнір пройшов успішно. Ніхто не зміг скласти конкуренцію команді з Теофіполя, за яку грали такі місцеві відомі футболісти як Сергій Щирба, Гегамік Лазерян, Іван Федоришин, Віталій Фрей, Артем Садов’юк, Сергій Буза та Андрій Лебідь, які показали добротну гру та виграли Кубок.

Під час новорічних свят, коли  особливо гостро хочеться  відчути чарівні та казкові емоції, мільйони дітей  усього світу пишуть листи Святому Миколаю, Дідові Морозу, Санта-Клаусу і з нетерпінням чекають на відповідь.  Семеро діток з багатодітних родин  Білогірщини та Теофіпольщини звернулись до Святого Миколая  з листами про подарунки для себе та своїх братиків та сестричок. Цього року на допомогу Святому Миколаю   та Дідові Морозу прийшли працівники центрального офісу агроіндустріального холдингу МХП.

Близько 150 співробітників компанії узяли участь в акції "Листи Святому Миколаю" в межах проєкту "МХП здійснює мрії", що відбувався за ініціативи благодійного фонду "МХП - Громаді". Омріяні подарунки для дітей співробітники купували за власні кошти, довівши дітям зі 100 родин з усієї України, що мрії здійснюються і в дива треба вірити.

ЗАГАЛОМ – МОЛОДЕЦЬ!

     Травень 1986 року.  Столяр-будівельник Петро  Володимирович Пилип’юк  з Поляхівського колгоспу  імені Комінтерну і його дружина  Галина Дмитрівна    (офіціантка сільського кафе)  проводжали  свого сина Василя на строкову службу до лав  Збройних Сил СРСР. Гордились, що їхній   хлопець виконуватиме  почесний громадянський обов’язок перед Вітчизною. Пишалися й тим, що Василь йде на службу з гарною спеціальністю: щойно закінчив Хмельницьке  профтехучилище № 4, де здобув фах автокранівника. У війську ж  така  спеціальність  пригодиться.

     Але не так сталося, як гадалося. Бо ж втрапив солдат  Василь Пилип’юк служити не за омріяною професією, а зовсім протилежною від неї. Ази військової майстерності  почав здобувати у  навчальному підрозділі міста Чирчик, що  готував  кулеметників. І не для окопних боїв, а для  стрільби з БТРів.  Отож з «учебки» рядовий  В. Пилип’юк вийшов кваліфікованим стрільцем  кулемета.

Намірилися окремі патріоти у Славуті, запропонувавши місцевим  депутатам  позбавити  районну  лікарню почесного найменування, якого  вона носить, а саме Героя  Радянського Союзу лікаря-патріота Ф.М. Михайлова.  Оскільки  район  ліквідовано, то  завважали  й усунути риторику  «районна»,  а  разом з  тим і  ім’я  Героя. Нині  у  суспільстві  твердять,  що  патріотизм,  то  прихисток для  сумнівних  людей.  Може й  так,  бо  їм  не  до  «хеньзи» ім’я Федора Михайлова, який,  будучи висококваліфікованим   лікарем,  із  професійним сумлінням  виконував  клятву  Гіпократа, а  також мужньо  організовував  підпілля  сміливців  на  боротьбу  з  нацистськими окупантами. Від  його  іскри  розгорнулося  полум’я  боротьби   на  усій  північній частині  області  у  Славутському, Шепетівському, Ізяславському,  Берездівському районах,  Грицеві, Ляхівцях,   Теофіполі, Плужному,  Ямполі та  інших  населених  пунктах.

Ініціатори  ж  перемін, взяли  під  сумів  78- річні  події  воєнного  лихоліття,  коли  Федір  Михайлович  після  оточення  під  Полтавою не  зміг перейти  лінію  фронту і  повернувся  до  сім’ї у  Славуту.    Раніше  Михайлов  був зобижений радянською владою і знаючи це, німці  призначили  його  головним  лікарем районної  лікарні. Проте Ф.М. Михайлов залишився справжнім патріотом Батьківщини.