Деталі

Категорія: № 24 від 11.06.2020 року

Перегляди: 604

 СЛОВО  ПРО БАТЬКА

У моїх руках – письмовий твір школярки, який має понад сімнадцятирічну давнину. Юна авторка присвятила його тим, хто брав участь в неоголошеній війні в Афганістані, зокрема, радянським воїнам-інтернаціоналістам, Вона наголошує, що ця війна героїчна і трагічна не тільки своїми наслідками, а й тим, що вона тривала у два рази довше, аніж Велика Вітчизняна в 40-х роках. Афганська війна – то наш непоправний біль і ганьба тим, хто послав нашу радянську молодь захищати невідомо які і чиї ідеали. А скільки крові української пролилося на тій далекій та чужій землі! І якої крові – цвіту нації на зорі її юності. Їх призвали туди для виконання свого інтернаціонального обов’язку, але звідти додому не повернулись понад три тисячі чоловік. А ще ж – інваліди, полонені, діти-сироти, вдови, обділені долею батьки.

- Що й казати: Афганістан – це сувора школа, а екзаменатор – бій. Оцінка тут за двобальною системою: живий ти, чи живий противник. Наших воїнів готували до цього двобою. Повітряно-десантний спецназ визнавав сильних, витривалих, кмітливих, відважних та чесних. Іншим там місця не знаходилось. Одним з тих бійців там був і мій батько – Микола Сергійович Грицаюк, - писала у своєму творі 17 років тому учениця гімназії НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія» з Теофіполя Ірина Грицаюк. – Я хочу розповісти про найріднішу мені людину, юність якої обпалена цією жахливою війною.

Детальніше: Пишемо книгу