Це був тест на патріотизм

30 січня через газету я звернувся до небайдужих та заможних громадян району та області з проханням надати допомогу для облаштування військового госпіталю в/ч А-3267 у Старокостянтинові. Одночасно особисто звернувся і до народного депутата України Олени Копанчук, заступника голови комітету з питань бюджету щодо надання госпіталю фінансової допомоги. Пройшло більше місяця. Однак ніякої реакції ні з боку Олени Копанчук, ні з боку обласної та районної влади не було. Тому вирішив сам звернутися до добре мені знайомих людей. До цього волонтерством я не займався. З березня 2014 року, коли мій син Володимир Бондар, військовий лікар, у складі 25-ої окремої десантної бригади боронив і не здав ворогам українську землю на Сході, я регулярно перераховував частину своєї пенсії на медичне та технічне забезпечення військовослужбовців. Також постійно відправляв у частину військову форму та бушлати. І от коли я розпочав цю волонтерську акцію, виявилося це тестом на патріотизм.

Я побачив, як окремі досить заможні люди ставляться до того, що Росія розв’язала війну проти України, що Збройні Сили України боронять суверенітет та незалежність України, борються з агресором, з окупантами. Мені було гірко та прикро чути від них слова відвертої зневаги до наших військових, до держави взагалі. Деякі підприємці категорично, скажу більше, вороже відмовлялися допомогти, нарікали, як їм тяжко живеться. Хоч знаю, що дозволяють собі кілька разів на рік відпочивати за кордоном, бо ж самі цим вихваляються. Після всього цього стає просто дико: що робиться з нацією? Яка просто собі їсть, спить, тупо підтримує «русскій мір»? Схаменіться, люди, чи вам абсолютно байдуже те, що каже про Україну Путін, який хоче її просто знищити? Що нема українців, а якесь українство, що Україна недонація, недодержава. І що ж ми, все проспимо, не зміцнимо нашу армію і підемо в обійми Московії? Ще особливо мене непокоїть байдужість молодих людей, які сидять у смартфонах та вважають себе дуже крутими. Впевнений, що вони не знають історії, тому радив би їм почитати книги Михайла Грушевського «Історія України», Георгія Кониського «Історія русов», Сергія Плохія «Історія русского міра з 1470 року до сьогодні».
Але на моє прохання відгукнулися небайдужі люди, справжні патріоти, щирі українці, для яких Україна – понад усе. Висловлюю щиру вдячність депутату обласної ради, директору ТОВ «Святець» Василю Мастію. Хоч поспішав на нараду, та вернувся в кабінет, вислухав мене, спитав, що конкретно треба. Оскі-льки треба було облаштувати кабінет терапевта у поліклініці госпіталю, потрібний був сучасний умивальник з тумбочкою вар-тістю дві тисячі гривень. І Василь Васильович просто вийняв гаманця і дав мені таку суму.
Дуже доброзичливо до мене поставився і депутат районної ради, голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк. Коли я прийшов до нього, уже був час проводити робочу нараду. Однак він спочатку запросив мене у свій кабінет, сказав, що читав моє звернення. Я попросив оплатити вартість 18 квадратних метри лінолеуму. І він це зробив, обі-йшлося це йому у 2030 гривень.
Також хочу подякувати підприємцю Сергію Гончару, який без всяких вагань оплатив вартість пластикового вікна, а це 2800 гривень. Добрих слів заслуговує і депутат обласної ради Віктор Лебединський, адже заплатив 1700 гривень за два письмових столи. Щиро дякую підприємцям Василю Жуковському (1000 гривень), Олегу Табаркевичу (650 гривень), Олександру Загоруйку (500 гривень), В’ячеславу Шведі (500 гривень), Сергію Соботюку (550 гривень). Особливу подяку висловлюю родині підприємця, власника магазину Анатолія Гурського, які підтримали мене, надали потрібні товари. Щиро дякую під-приємцям Сергію Кравчуку, Михайлу Вознюку, Юрію Файчуку, Віктору Німцю, Володимиру Мельничуку, пожертвували, хто скільки міг, але від доброго серця.
Звісно, частку у пожертви надала моя сім’я. Дружина Надія зі свого пенсійного бюджету виділила 3600 гривень, а молодший син Сергій з дружиною Катею закупили електротовари на суму 2600 гривень.
Всього ж було закуплено товарів на 17 тисяч гривень. 25 лютого все було доставлено у Старокостянтинів, у військову частину А-3267. Нічого не пропало, ніхто нічого не пропив, як казали деякі скептики. Нас зустрів заступник командира частини по тилу майор Валентин Боднар. Була створена комісія, яка прийняла ці матеріальні цінності на баланс. Я особисто написав рапорт на ім’я командира частини, де вказано, що ці матеріали будуть використані на поточний ремонт та облаштування ка-бінета терапевта.
Я дуже сподіваюсь, що на моє звернення все ж таки відреагує народний депутат України Олена Копанчук, обласна влада, небайдужі громадяни та влада міста Старокостянтинова. Адже потрібно ще багато зробити, як у приміщенні поліклініки, так і в приміщенні всього госпіталю – замінити вікна, двері, підлогу. Адже воно величне, гарне, врятоване від приватизації Віктором Януковичем (стоматологом).
Якщо ми не будемо байдужими, якщо всі разом докладемо зусиль для того, щоб міцніли Збройні Сили України, щоб наші бійці були одягнуті, ситі, щоб у військових госпіталях для них були створені комфортні умови, Україна переможе, настане на нашій Богом даній землі мир та спокій. Честь і хвала нашим військовослужбовцям, які зупинили ворога і продовжують доблесно захиищати рідну землю.
Слава Україні! Героям слава!
Володимир Бондар, офіцер запасу Збройних Сил України, ветеран органів внутрішніх справ, смт.Теофіполь