Ще один урок історії

15 лютого Україна відзначила День вшанування пам’яті учасників бойових дій на території інших держав (воїнів-інтернаціоналістів) та 31-у річницю виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану.
Після Другої світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Та найбільш масштабною і трагічною була війна в Демократичній Республіці Афганістан. Тривала вона майже 10 років, через афганське пекло пройшли біля 600 тисяч радянських військовослужбовців ( біля 160 тисяч з них – українці), тисячі з них загинули в боях, померли від ран, контузій, травм та хвороб, пропали безвісти. Нікого з нас не можуть залишити байдужими страшні цифри: під час афганської війни загинуло понад 15 тисяч радянських солдатів, кожний четвертий з них – українець.
Обмежений контингент радянських військ став активним учасником громадянської війни в Афганістані. У конфлікті брали участь збройні сили уряду ДРА з одного боку та озброєна опозиція (моджахеди, буквально «борці») – з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією цієї країни. Моджахедам у ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, пакистанські спецслужби. Війна у цій чужій азіатській країні призвела до значних людських жертв серед радянських військ, лягла важким тягарем на економіку держави, яка й так знаходилася на спаді, була непопулярною серед населення країни, послабила міжнародний авторитет СРСР (бойкот Олімпіади в Москві 1980 року). Тому після приходу до влади в СРСР Михайла Горбачова було фактично визнано, що введення військ в Афганістан було політичною помилкою і війну слід припинити.

14 квітня 1988 року за посередництвом ООН а Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану та Пакистану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в 9-місячний термін, починаючи з 15 травня 1988 року, США та Пакистан повинні були припинити підтримувати моджахедів.
15 лютого 1989 року командувач 40-ої загальновійськової армії у складі обмеженого контингенту радянських військ в ДРА генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, останнім перетнув Міст Дружби на радянсько-афганському кордоні. Так закінчилася кривава, страхітлива війна, яка торкнулася десятків тисяч родин українців, чиї сини повернулися додому в «чорних тюльпанах», або скаліченими, з надломленою душею.
Урочисто-скорботні зі-брання з нагоди 31-ої річниці виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану на Теофіпольщині розпочалися напередодні, 14 лютого. Ветерани афганської війни, працівники державних установ, громадські активісти прийшли у Теофіполі до Меморіалу Слави, до погрудь загиблих Григорія Попружного та Федора Франчука, стели померлих афганців, аби взяти участь в мітингу-реквієм. З промовою до присутніх звернувся голова Теофіпольської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Василь Хаб’юк. Нагадав, що вогняними дорогами Афганістану пройшли 65 воїнів з Теофіпольського району. Вони стали взірцем мужності, героїзму, вірності військовій присязі і переоцінити це неможливо. Такі були часи. А тепер українські військовослужбовці боронять незалежність та суверенітет України на сході країни, протистоять російській агресії. Передав грамоту Хмельницької обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) директору центральної районної бібліотеки Світлані Рудик – за значний внесок у патріотичне виховання молоді.
Також виступив голова районної організації ветеранів України Володимир Кобера. Закликав берегти пам’ять про полеглих та померлих афганців, подякував воїнам-інтернаціоналістам за громадянську позицію. Висловив впевненість, що в Україні закінчиться війна, настане мир та спокій.
До погрудь та стели афганців учасники зібрання поклали квіти, хвилиною мовчання вшанували їх пам’ять.
Наступного дня ветерани-афганці відвідали могили побратимів. У центрі Кунчі їх зустріли Кунчанський сільський голова Олексій Козачук, вчителі Кунчанської ЗОШ І-ІІ ступенів, духовий оркестр сільського будинку культури. Побували на могилі Григорія Попружного та Раїси Борболюк, у школі в музеї Григорія Попружного. У місцевій церкві отець Олександр відслужив панахиду за невинно убієнними. Як і щороку, голова ФГ “Кунчанський” Володимир Пицюк організував для афганців поминальний обід.
Чергова річниця виведення радянських військ з Афганістану – пам’ятна дата. Вона принесла мир і припинила кровопролиття. Завжди будемо пам’ятати тих, хто загинув у цій війні, був скалічений та постраждав. Усі вони – молоді люди. Багато хто з учасників цієї війни проявив особистий героїзм, мужність і це достойно поваги. Але разом із тим, ті події є ще одним уроком історії. Військова інтервенція у чужу країну, якими б прекрасними гаслами вона не прикривалася, – є війною з усіма її жахливими й трагічними наслідками: втратою життя, інвалідністю, зламаними долями. Тож нехай усе це залишиться лише в історії, і таких війн більше не буде!
Галина Тебенько