НАРЕЧЕНА ІЗ КАБУЛА
Люди правду кажуть, що кохання – наймогутніша сила у світі. Його ніхто й ніколи не може перемогти, а тим більше – стратити, стати йому на перешкоді. Навіть війна перед отим коханням безсила. Не виняток і так зване афганське побоїще в 1979 – 1989 роках. Неймовірно, але саме тоді, коли в Демократичній Республіці Афганістан тривав збройний конфлікт, і в ньому брали участь війська з тодішнього Радянського Союзу, сталася зворушлива й радісна подія: на весільний рушничок щастя стали там українські молодята. Їх одруження офіційно зареєструвало посольство Союзу РСР в Кабулі. Адже обоє вони служили в одній з радянських військових частин. Тобто – рядовий дійсної строкової служби Володимир Лаган
і контрактник за власним бажанням Галина Крюкова.
Коротенько про оте молоде подружжя: Володимир Миколайович був уродженцем невеличкого, але напрочуд мальовничого села Ільківці нашого Теофіпольського району. Й мимоволі напросилися у мене такі поетичні рядочки:
В’ється стрічкою Тернопільська дорога,
А в долині Жердя тихо в даль біжить.
Писанки-хатинки, садочки від Бога –
Тут село гарненьке Ільківці лежить.
Треба наголосити, що село Ільківці відоме на Теофіпольщині та за її межами. Адже тут народився свого часу знаменитий комдив у роки Великої Вітчизняної війни Навроцький Павло Якимович, який, до того ж, був депутатом Верховної Ради Союзу РСР першого скликання; славилось село своєю допоміжною школою-інтернатом; прикрашається воно й церквою Івана Богослова. А ще в центрі Ільковець величаво красується пам’ятник полеглим воїнам-односельчанам у роки Другої світової війни. Ця скульптура не залишить байдужим жодного живого. Бо ж бачимо тут у граніті жінку-матір з дитиною, котрі виглядають з далеких фронтових доріг чоловіка-батька. Так само, як виглядала матуся Любов Володимирівна Лаган свого сина Володю з далекого й невідомого їй Афганістану.
Саме в Ільківцях здобув восьмирічну освіту Володимир Лаган, а вже десятирічну - у Шибеній. І саме тут юнак показав себе з найкращого боку: мав непогані успіхи в навчанні, поведінці, брав активну участь у позакласній та позашкільній роботі. Зокрема, відповідав за художнє оформлення стінної преси, бо ж мав хист до малювання. Не цурався Володя ні трудового навчання, ні фізкультури та спорту. Під час літніх шкільних канікул Володя Лаган обов’язково йшов працювати на жнивах у місцевий колгосп «Дружба». Будучи прихильником фізкультури, хлопець неодноразово здобував перемоги у районних змаганнях з волейболу та інших видів спорту. Про це свідчать почесні грамоти і дипломи, яких він удостоювався.
А ще Володя понад усе захоплювався технікою. Його рідна сестра Оксана розповіла, що надто подобалась йому шоферська справа. Тому й не торував вершин якоїсь науки, а пішов після школи на курси шоферів, які успішно закінчив, отримавши посвідчення водія.
Та шоферувати у ци-вільному житті не встиг, бо призвали на дійсну строкову службу. Та й призвали на ту службу десь за кілька днів до його вісімнадцятиріччя (повноліття). Напевне, не вистачало кількості новобранців, або ж треба було когось «замінити». І вже дорогою на службу Володимир Лаган відзначав своїх 18 років від дня народження.
-Можливо, саме з таких причин наш Володя потрапив нести свою строкову службу в гарячу точку Афганістану, - розповідає, зітхаючи, його сестра Оксана Миколаївна. – Але як би там воно не було, а я з нашою мамою поїхали аж в Дагестан – в місто Буйнакс, де рядовий Володимир Лаган урочисто приймав військову присягу на вірність Вітчизні, Збройним Силам Союзу РСР. Усе було ніби гаразд, тихо, спокійно.
Але далі військова дорога привела українського хлопця в столицю далекого від нас Афганістану – Кабул.
Потрапив наш рядовий Лаган В. М. у військову частину, що обслуговувала базу паливно-мастильних матеріалів. Цей об’єкт мав свою лабораторію, в якій пальне сортувалось, визначалась його якість. Завданням шофера-солдата Володимира Лагана було – доставляти цей вантаж в необхідне місця призначення: аеродроми, польові заправки бойових механізованих підрозділів.
Ось тут, шановний читачу, пора вже й до тих закоханих повернутися, про котрих ми почали оповідати спочатку нашої розповіді. Отож, саме в цій лабораторій несла свою службу Галина Крюкова і саме в цій установі рядовий Володимир Лаган оформляв документи на транспортування нафтопродуктів. Якраз біля лабораторії Галя познайомилась з цим вродливим юнаком, а по-нашому – парубком. Якраз біля цього пам’ятного місця відбувалася більшість їхніх побачень. Зустрічались вони і в чужому місті і, звичайно, там, де не заважали сторонні очі, Ось такий початок новоствореної «афганської», але водночас – української сім’ї.
Доречно нагадати, що про родословну Володимира Лагана ми вже дещо знаємо. А хто, звідкіля Галя Крюкова? Скажемо: родом Галина Михайлівна із Путивля Сумської області. Славнозвісне древнє місто це набагато більше і старіше нашого 600-річного Теофіполя. Відомий Путивль з давніх-прадавніх літописів періоду існування Київської Русі. Багато поколінь з малих літ, із шкільної парти пам’ятають гіркий і щемливо хвилюючий «плач Ярославни».
З приводу подальшого життя молодят, різноманітних поворотів їхньої долі у мене народились такі поетичні рядочки:
Крізь гул століть нам сива давнина
Плач Ярославни у серця приносить.
Той плач у Михнівці та Ільківцях луна.
Лиш у Кабулі за «чужинцем» не голосять.
На відміну від путивлівської Ярославни, яка плакала за коханим князем, загиблим у далекому поході на війні з ворогом, наша героїня спершу не плакала. Вона сама вирушила в похід і знайшла свого коханого в Кабулі. Не слухала дівчина співу соловейка під плакучими вербами, бо повсякчас смерть дивилась закоханим у вічі. Хоча слава Богові, повернулися молодята додому живими. Плач був згодом. Бо ж сталося непередбачуване тоді, коли Володя подався на заробітки в російський Красноярський край. Галина ж згодом народила дочку, яку назвали на честь Перемоги Вікторією, бо появилась вона на світ Божий 9 травня 1988 року. Все ніби добре. Живи, радуйся щастю на славу родині! Тим більше, що тато і чоловік Володимир Лаган трудиться за золоторудних копальнях, отримує гарний заробіток, створює для сім’ї непоганий достаток.
Дійсно, чого тут ще треба… Аби тільки мир та здоров’я панували. На жаль, саме оте здоров’я й підвело нашого героя. Несподівана хвороба і раптова смерть зробили свою чорну справу: працелюб і колишній воїн-інтернаціоналіст Володимир Миколайович Лаган пішов у вічність. Там і похоронили його у російському Красноярському краї.
В українському ж селі Ільківці оплакували Володимира мама Любов Володимирівна, тато Микола Іванович, сестричка Оксана, односельці, знайомі. А в Михнівці ще й досі сумує і тужить за батьком донька Вікторія. Шкодує, що не судилося молодому дідусеві Володі побачити своїх онуків.
Інформація для роздумів. Коли чужа земелька приймала прах Володимира Лагана, на похоронах був лише дядько померлого Петро Володимирович Квока. Надто далекою була дорога в той Красноярський край. У рідні просто не вистачало ні часу, ні коштів, ні здоров’я на ту сумну поїздку.
Утім, порожніє нині оселя Галини Михайлівни Лаган-Крюкової у Путивлі. Батьки її вже давненько померли. Дочка ж Вікторія мешкає з чоловіком Олегом, дітьми – Сашею і Катею у згадуваній Михнівці. А сама ж Галина власною персоною знаходиться в Санкт-Петербурзі. Подалась туди на заробітки. Сьогодні нужденне життя багатьох українців змушує залишати рідні домівки і вирушати за кордон в пошуках роботи, щасливого майбутнього. Усі вони мають свою Батьківщину, були і залишаються її патріотами. Як і подружжя Лаганів з Ільковець, сімейне життя якого розпочиналося в Кабулі, що в далекому від нас Афганістані.
Тадеуш Островський,
журналіст
Лютий 2020 року.
