Деталі

Категорія: № 7 13.02.2020 року

Перегляди: 1111

Моя осінь

Шановна редакціє газети!
Серед усього того, що в першу чергу висвітлює ваша газета, відповідаючи на запити нашого непростого сьогодення, я насмілюсь подати на ваш розсуд, трохи душевної романтичної прози, тісно пов’язаної з моїм дитинством, юністю, хоч знаю - не зовсім скромно так вип’ячувати себе.
Але, в той же час, заспокоююсь: моє покоління дітей, «ворогів народу», дітей війни добре пам’ятає ті часи, той «рай», який «…навеки сплотила великая Русь»(?)- Московія, в якому так «вольно» дихала людина. Все це живе і досі в нашій живій, дуже міцній пам’яті. І зараз про те я говорю голосом нашої Правди, голосом вільним, розкутим – що каже вільна душа!
Ми, дітлахи, що завжди хотіли їсти, любили свої рідні простори, поля, пасовиська, свої річечки, ставки, лататтєві береги з вербами, тополями, з веселим різноголоссям всякого птаства – ми підсвідомо росли патріотами рідного села, рідної землі…

 

Детальніше: Струни душі