Погода

Такий життєвий принцип у героїні нашої оповіді Людмили Синьогуб. Де б вона не працювала – вчителькою початкових класів Колісецької ЗОШ І-ІІ ступенів, директором Теофіпольського районного центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю,  і вже понад рік директором Кунчанського сільського будинку культури, - завжди була і є відповідальною, сумлінною, а ще безмежно творчою особистістю.

Страшна війна забирає цвіт української нації – молодих, завзятих, сповнених мрій та надій, справжніх патріотів нашої Вітчизни. Їм би щасливо жити та жити, ростити дітей, розбудовувати країну. Та кривава рф, держава-агресор, жорстоко, цинічно їх знищує, вбиває за те, що вони українці. От і ще одна трагічна звістка облетіла нашу громаду: 5 листопада назавжди на щиті повернувся в рідну Турівку Микола Вікторович Пасічник.

1 листопада, у суботу, Теофіпольська громада попрощалася із загиблим Героєм Богданом Кадушкіним. З 14 січня 2023 року вважався пропалим безвісти. Його чекали, вірили, надіялися до останнього бабуся Віра Василівна, мама Тетяна Миколаївна, менші братики Саша, Максимко та Володя.

Триває війна, героїчні Збройні Сили України стримують шалений натиск ворога, особливо загрозливою  є ситуація у Покровську, де співвідношення сил становить 1:10 на користь росіян. В цей час волонтери Теофіпольщини продовжують підтримувати бійців-земляків, виконувати їх запити, надсилати посилки з продуктами довготривалого зберігання. І як приємно, коли бійці дякують, надсилають, привозять бойові прапори своїх підрозділів.

25 листопада 2025 року виповниться 440 років з часу першої писемної згадки про наше село Волицю. Згідно історичних  джерел, у 1629 році у селі нараховувалося 35 димів, у 1863 - 55 дворів, у 1897 році проживало 724 особи (546 православних, 150 католиків, 28 євреїв). У1923 році у 505 дворах проживало 2086 осіб; у 1993 році у 315  - 807; у 2014 у 264 – 790; у 2024 році у 210 – 520.

За більш як 4 століття змінилися обриси села, незмінними залишаються волицькі трудівники – невтомно працювали та працюють, аби жити краще.

Нашим односельцям небайдужа історія рідного села, вони пам’ятають її, передають з покоління в покоління.