Страшна війна забирає цвіт української нації – молодих, завзятих, сповнених мрій та надій, справжніх патріотів нашої Вітчизни. Їм би щасливо жити та жити, ростити дітей, розбудовувати країну. Та кривава рф, держава-агресор, жорстоко, цинічно їх знищує, вбиває за те, що вони українці. От і ще одна трагічна звістка облетіла нашу громаду: 5 листопада назавжди на щиті повернувся в рідну Турівку Микола Вікторович Пасічник.

Народився Микола 22 травня 2000-ого року в Турівці  в родині Тетяни Володимирівни та Віктора Семеновича Пасічників. Це був прекрасний хлопець, добре навчався в Турівській ЗОШ І-ІІ ступенів, одночасно вчився в Теофіпольській дитячій музичній школі по класу «духові інструменти». Легко вступив у Хмельницьке музичне училище, був переможцем багатьох конкурсів та оглядів. Та, як минуло йому 18 років, не довчившись два місяці в училищі, пішов  служити у 8-ий полк Сил спеціальних операцій. У червні 2021-ого року уклав контракт на службу у 24-ій окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Брав участь у бойових діях в зоні АТО, а  після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію суверенної, незалежної України служив бойовим медиком, рятував, надавав першу медичну допомогу побратимам.

Був у «гарячих точках», у самому пеклі – Попасні, Золотому, Волновасі, на Херсонщині, у Часовому Яру. Відзначений нагородами «За оборону Бахмута» та «Золотий лев». Багато разів був контужений, міг вже не бути на передовій, та казав: «Я не можу піти, покинути своїх хлопців». Як на пару днів приїздив з дружиною Міланою додому, завжди був радісний, усміхнений. «Все нормально, все добре»,- казав.

Востаннє пішов на завдання в Часовому Яру. З того часу, з вересня 2024 року, вважався зниклим безвісти. Не вірили батьки, надіялися, що живий, що в полоні, адже був таким натренованим, таким спритним, кмітливим. Їздили в Київ здавати зразки на ДНК. Не повірили результату, звернулися до незалежних експертів, зробили експертизу  в Норвегії. Результат підтвердився.

Стала середа, 5 листопада, «чорним днем» для Тетяни Володимирівни, Віктора Семеновича, сестрички Іванки, молодої дружини Мілани, для друзів, односельців, для всіх, хто знав Колю, всіх, хто прийшов провести мужнього захисника в останню земну дорогу.

Панахиду за загиблим Героєм відслужили у храмі Святої Великомучениці Катерини у селищі цукрового заводу. А похоронили у Турівці, на сільському цвинтарі, з військовими почестями, бо він Герой.

Пам’ятаймо, що 24-річний Микола Пасічник віддав своє життя за мир та свободу України, за кожного з нас. Не забуваймо!

 Вічна слава полеглим Героям!

А.Джус