Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

На вулиці -  толока,  а на подвір’ї краса

Коли мої сусіди по вулиці Береговій, побачили й оцінили успіх трудового «зеленого десанту», а це були в основному ветерани праці рідного селища, то й самі вирішили навести красу біля своїх обжитих місць. Люди старшого та середнього віку, молодь включилися, щоб очистити, озеленити, благоустроїти цей райський куточок окраїни древнього Теофіполя. Хочу відзначити, що у більшості моїх сусідів на подвір’ях, присадибних ділянках росте чимало плодових дерев, кожен куточок обійстя наповнений чимось гарним, що надихає, відновлює й додає сил. А ось на вулиці… Тому й вирішили перетворити її у тихий, ошатний куточок. Анатолій Дідух, Павліна Соботюк, Дмитро Тарасов, Ніна Михайловська, Микола Сковородник, Любов Шумович, Людмила Андрійчук з ентузіазмом вийшли на прибирання. Вони нарощували «зелений пояс», рівняли вибоїни на проїжджій частині вулиці, впорядковували пішохідну зону, обрізали дерева. До їх активності долучився й учень Роман Камінський, бо його батьки через свою зайнятість на роботі не змогли взяти участь у толоці.
Усі ми боремося за те, щоб нашу вулицю по праву можна було вважати зразковою. Але, на превеликий жаль, не обходиться без прикрощів. І нам соромно за деяких мешканців. Бо окремі із них тачками вивозять із своїх дворів побутове сміття і складають його на березі річечки Норець, чим забруднюють її. Чомусь забувають, що довкілля нам треба берегти, дбати про чистоту річок та водойм. Адже нам тут жити!

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

Ще раз про долю будівель  колишнього

Базалійського профтехучилища

Сумно спостерігати, як занепадають не лише українські села, а й селища. От на всю округу гриміла в середині та наприкінці ХХ століття слава про селище Базалію. Бо ж була і центром Базалійського району, а як утворився Теофіпольський район, тут діяли підрозділи державних підприємств – «Сільгосптехніки», «Сільгоспхімії», газконтори, РЕМу, райспоживспілки. Життя вирувало, працювала дільнична лікарня, тубдиспансер, середня школа, дитячий садок, хлібзавод, млин, інкубаторна станція, завод продовольчих товарів.
З 1973 року в Базалії розпочало діяти професійно-технічне училище, тут впродовж кількох десятиліть учні отримували робітничі професії. Тут створювалася та покращувалася матеріально-технічна база закладу. Сотні випускників училища стали висококваліфікованими робітниками, здобули вищу освіту, стали підприємцями.


Вже в часи Незалежності Базалійське профтехучилище № 3 було перетворене на Базалійський професійний ліцей. Але з’явилися проблеми з набором навчальних груп, проблеми з державним фінансуванням. Тому з метою оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів Хмельницької області у 2009 році Теофіпольський професійний аграрний ліцей та Базалійський професійний ліцей було ліквідовано, а на їх базі створений Державний навчальний заклад «Теофіпольський професійний аграрно-промисловий ліцей». У зв’язку з економією коштів, значними затратами енергоресурсів на утримання матеріальної бази та зменшення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів, було прийняте рішення проводити навчання учнів лише на базі Теофіпольського ПАПЛу. Обладнання та устаткування з Базалійського ліцею було перевезене в навчальні лабораторії та майстерні Теофіпольського ліцею. Тож з того часу, а минуло вже більше 10 років, 7 корпусів ліцею (навчальний корпус, три гуртожитки, дві майстерні, їдальня, котельня) законсервовані та не використовуються для навчання. Вони передані на баланс Теофіпольського ліцею в оперативне керування. Звісно, ці будівлі не опалюються, не охороняються, тож занепадають та руйнуються. Те ж саме відбувається і з недобудованим п’ятиповерховим гуртожитком, який не знаходиться на балансі ліцею ( бо ж не був введений в експлуатацію, оскільки будівництво не було завершене).

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

Шибенська сільська бібліотека і громада:


нові потреби, нові вимоги

Бібліотека – це той острівець культури, знань, інформації, що притягує людей до себе, згуртовує, об’єднує.
Створення, становлення та розвиток Шибенської сільської бібліотеки нерозривно пов’язані з історією села, з видатними особистостями. Тому велику увагу я приділяю краєзнавчій роботі.
Ми зараз повертаємось до духовної культури свого народу, до забутих джерел, які живили його дух, оберігали чистоту душі, служили охоронцями у повсякденному житті. Тому я щоразу намагаюся виховувати у молоді та дітей повагу та любов до історії, побуту українського народу. З метою збереження народних традицій рідного краю велику увагу приділяю збору краєзнавчих матеріалів. При допомозі односельчан бібліотека стала схожа на музей. Протягом багатьох років народознавчий куточок «Бабусина скриня» поповнюється вишитими рушниками, картинами, килимками, хустками, серветками, домотканими ряднами.
В час духовного відродження збільшується інтерес користувачів бібліотеки до історії минулого краю. В бібліотеці постійно діє книжкова виставка «У цім краю, де серця рідна пристань», яка постійно поповнюється краєзнавчими виданнями, оформлено тематичні полички «Подих сивої давнини», «З історії мого села», «Ними гордяться земляки», які дають можливість представити наявну у бібліотеці краєзнавчу літературу, систематично знайомлять користувачів з новими друкованими матеріалами з краєзнавства, про відомих людей краю, творами місцевих письменників і поетів. Є тут і гарно оформлені, ілюстровані папки-досьє, папки-накопичувачі. Гортаючи їх, можна дізнатися про талановитих людей, прочитати спогади очевидців голодомору, односельців, славних земляків, які боронили наші землі від фашистських загарбників.

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

Дорогі брати і сестри!

Упродовж тижня після Великодня українці вшановують померлих рідних та близьких. У народі ці дні називають по-різному: “проводи”, “гробки” тощо. Церковна ж назва – Радуниця. Традиція у всіх одна – йти на цвинтар з пасочками, крашанками та цукерками. Окрім того, на знак пошани могили прикрашають квітами. Найчастіше – штучними. І поки весь світ б’є на сполох через забруднення планети пластиковим сміттям, в Україні кладовища перетворюються на такі собі «пункти прийому пластмаси». То чи потрібні мертвим мертві квіти?


Але почну з того, що нести вінки, букети, кошики із пластиковими квітами на цвинтар для когось – звичка, для когось – традиція, а дехто просто вважає, що так треба. Чому треба – відповісти важко, але так вже склалося роками. Люди хоч якось хочуть прикрасити місця поховання рідних. Так, зараз встановлюють пам’ятники, які навіть і не передбачають місця для квітів. Але ж багато старих могил, де хрести мають понурий вигляд. От і прикрашають їх штучними вінками.

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

Помічники народного депутата України


Сергія Лабазюка відзначили ліквідаторів

та постраждалих на Чорнобильській АЕС

Минуло 35 років від того дня, коли увесь світ сколихнула одна з найбільших техногенних катастроф людства – вибух на Чорнобильській АЕС. Тоді на ліквідацію радіаційного вогнища з Хмельниччини було направлено кілька тисяч людей.
Одним із перших, хто прибув у зону відчуження, був Володимир Новосад. Чоловік зізнається, спочатку ніхто до кінця не розумів, куди їде і з чим доведеться зіштовхнутись. Кожен просто виконував свій обов’язок.
«Перше враження, коли ми тоді приїхали – то був страх. Нас прибуло до Чорнобиля шість машин, навколо надписи - «зупинятись не можна», «обережно - високий рівень радіації», усе це нас просто шокувало. Однак найгірше – ми постійно були в масках, які не можна було знімати. А так хотілось подихати свіжим повітрям» - говорить Володимир Новосад.
Наразі у Волочиській районній спілці ліквідаторів перебуває на обліку 126 чоловік, серед них багато вже зявилось і вдів. Микола Габак очолює Волочиську громадську організацію « Союз Чорнобиль Україна». Говорить, щ з кожним роком тих, хто був на тихій Чорнобильській війні, стає дедалі менше
«Ніхто не йшов туди по пільги, кожен просто виконував свій обов’язок, навіть не задумуючись, які наслідки це матиме. Адже ті, хто отримав високий ступінь радіації, померли через кілька місяців, залишили вдовами молодих дружин та сиротами зовсім маленьких дітей» - додає Микола Габак.
До жінок, які втратили своїх чоловіків, вже кілька років поспіль навідуються помічники народного депутата України Сергія Лабазюка. Цьогоріч, до роковин трагедії та впереддень Великодня, представники парламентаря вкотре завітали до сімей загиблих, аби вручити їм продуктові набори.

Категорія: № 17 від 29.04.2021 року

Поріс чорнобилем Чорнобиль -

бідою  нашою поріс

26 квітня 2021 року у Теофіполі біля пам’ятного знаку жертвам Чорнобильської трагедії відбулося вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС “Поріс чорнобилем Чорнобиль - бідою нашою поріс”.
Цей день завжди об’єднує всіх нас одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Величезний подвиг здійснили ті, хто, не шкодуючи власного життя заради майбутнього України, брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії, впевнено пройшов випробування на мужність і стійкість, проявивши високі моральні та патріотичні якості, глибоке розуміння особистої відповідальності перед майбутнім нації.
Віддати шану прийшли ліквідатори, рідні, вдови, близькі і друзі загиблих унаслідок вибуху на ЧАЕС.
До присутніх ліквідаторів та представників громадськості зі словами вдячності за мужність та героїзм, звернувся голова Теофіпольської селищної ради Михайло Тененев та нагородив ліквідаторів пам’ятними медалями “До 35-річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції”. Також зі словами вдячності звернувся Сергій Ковальчук, помічник народного депутата України Сергія Лабазюка та вручив ліквідаторам подяки за мужність, самовідданість і високий професіоналізм.

Категорія: № 16 від 22.04.2021 року

ЙОМУ БУЛО Б 90…

Гортаю сімейний альбом і натрапляю на чорно-біле фото вісімдесятих років, де серед моїх колег і це до болю рідне обличчя - Вадима Петровича Шептицького. За кілька днів, 26 квітня, йому було б 90… Він - ровесник нашої газети.
Хто для мене ця інтелігентна і тільки на вигляд сувора людина?! Вчитель. Наставник. Батько.
Чому він? – запитаєте ви. Адже, здавалось би, навчалась газетярській справі на факультеті журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка. Та університети – то тільки теорія. А справжнє посвячення у цю тільки на перший погляд романтичну професію я отримала саме тут, у Шептицького. Професію, з якою ти у відпустці і на лікарняному, на футбольному матчі чи на концерті, на заслуженому відпочинку чи… словом, як медик, до самого кінця…
Таким журналістом був і залишиться в моєму і серцях моїх колег і всіх, хто був передплатником районного часопису, підписаного до друку Вадимом Шептицьким, саме він. Мій взірець.

Категорія: № 16 від 22.04.2021 року

         Пам’ятаймо їх завжди 

26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини сталася жахлива аварія на Чорнобильській атомній станції, яку згодом назвуть наймасштабнішою катастрофою ХХ століття.
Перше офіційне повідомлення в СРСР під тиском міжнародної спільноти було зроблено 28 квітня 1986 року, хоча наймасшабніша аварія на ЧАЕС сталася 26 квітня. Було лаконічне повідомлення: «На Чорнобильській АЕС сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи по ліквідації. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію». Скупі фрази…І лише згодом, аж 9 травня, з’явилися перші поради щодо масозахисту людей від впливу радіації.
Все робилося не в інтересах населення, засекречувалось та приховувалось.
І цей страшний урок Чорнобиля нам усім потрібно пам’ятати.


Час невблаганний. Пройшло 35 років від цієї страшної аварії. З тодішнього Теофіпольського району у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС взяло участь більше сотні чоловік. Точної цифри, на жаль, не знає ніхто. Чому, запитаєте ви? Тому, що громадських організацій на той час не було. Владі було вигідно приховувати справжню цифру постраждалих, бо потрібно було надавати хоча б якісь пільги . Самі ж чорнобильці неохоче про це розповідали, бо отримали у військових частинах накази про нерозголошення всіх масштабів та подробиць того, що пережили самі та бачили на свої очі. І лише у 1991 році, коли люди, які брали безпосередню участь у ліквідації наслідків цієї масштабної аварії, зіткнулись з труднощами і не в змозі були вирішити будь-які питання, пов’язанні зі своїми проблемами, почали об’єднуватися у громадські обєднання, які і стали їхніми помічниками. Саме безкоштовні керівники громадських чорнобильських організацій взяли на себе функцію захисників і порадників людей, обпалених атомом. Що могли допомагали самі. Якщо ж було не під силу - виносили біди та проблеми чорнобильців на вищий рівень.

  • Ви тут: 
  • Головна