Погода

Доставляти газ 24 години на добу –

 

головне завдання теофіпольських газовиків 

 

У розпал опалювального періоду – розмовляємо на актуальну газову тему з Сергієм Семенюком старшим майстром
Теофіпольської дільниці АТ «Хмельницькгаз”

Усіх користувачів газу цікавить питання: якою буде ціна на блакитне паливо надалі? Можливо, він подешевшає?
Наша діяльність – це виключно доставка газу до споживача, тому питання ціни – не в нашій компетенції. Адже «Хмельницькгаз» не торгує газом. А ціну газу встановлює продавець газу «Нафтогаз», відповідно до постанов уряду.
А наша районна дільниця, в якій працює 57 фахівців, займається транспортною роботою та забезпеченням усього складного технологічного процесу доставки газу. Адже Теофіпольщина газифікована стовідсотково, тому ми відповідаємо за те, щоб газ щоденно зігрівав кожну із майже 11 тис. родин району. Тож наша праця – це цілодобова відповідальність за безпечну роботу 818 км газопроводів в районі. Адже уявіть собі, що за протяжністю це більше, ніж від Маріуполя до Києва. Тому ми щоденно контролюємо та проводимо наладку обладнання, оскільки газова система зношена, бо газифікація району почалась ще в кінці 70-х років.

Амбулаторія


буде працювати

Для комунальних закладів пережити опалювальний сезон не так то просто. Бо ж чи опалюється приміщення дровами чи газом, всяке може трапитися. Котел може потекти, насос вийти з ладу, або щось виникнути з електронікою. То ж потрібно добре пильнувати, завжди бути напоготові до непередбачуваних обставин. Та головне – підготуватися до початку опалювального сезону, аби розпочати його вчасно.
От в Теофіпольському центрі первинної медико-санітарної допомоги 5 лікарських амбулаторій та 26 ФПів опалюються газом. Аби відновити газопостачання, по кожному закладу потрібно було представити пакет документів, ще ж зробити проплату. Оскільки в Центру ще є борг за попередній рік, а коштів для цього поки що немає, в Теофіпольській дільниці ПАТ «Хмельницькгаз» підключали амбулаторії та ФПи без попередньої проплати. Бо ж хоч у листопаді й не було морозів, приміщення нахололи, чого люди повинні мерзнути, а Центр все рівно повинен розрахуватися.

Щиро дякую

Хочу висловити слова сердечної вдячності депутату районної ради В’ячеславу Шведі. Адже завдяки йому наша амбулаторія нарешті опалюється. Бо ж коли тепло та затишно, хочеться жити, працювати та надіятися на краще. Вразило мене і таке: готовність В’ячеслава Петровича прийти на допомогу, відповідальність за свою обіцянку. Бо ж сказав, що оплатить вартість запчастини до насоса, щодня перепитував, чи прийшла посилка на «Нову пошту». Ще ж, коли виявилося, що потрібно ще й закільцювати систему опалення, аби уникнути зайвих втрат тепла, прислав своїх людей. Працювали вони три дні, ще трохи четвертого дня, поки все не зробили, і насос поремонтували.

Татова криниця

Криниця була в нас одна на куток. На долині. За шість прольотів між електричними стовпами. Далекувато, щоб наносити води дерев’яним коромислом на домашні потреби, худобі. Пам’ятаю, щоб не носити, повели з братом Колею корову на водопій. І тут ні звідси, ні звідти - чорна хмара з Човгузова. Шквальний вітер, злива. Промокли до нитки. Мама швиденько натерла часником п’яти, ямку на шиї, напоїла гарячим молоком і закутала в лахи. Так лікувались колись.
Пройшло. А після цього випадку тато вирішив викопати свою криницю.

 Моя гордість -


мої церкви 

 

Дуже цінним для мене, як архітектора, є ті архітектурні і архітектурно-скульптурні проекти, які народжує мрія. Колись я мріяв проектувати церкви, і коли над нашою Україною повіяв свіжий вітерець, - я перший на нашому архітектурному факультеті Львівської політехніки дав своєму студенту завдання на розробку дипломованого проекту «Українська греко-католицька церква» (в одному із містечок Львівщини». Захист диплому був дуже успішним.
На даний час біля двох десятків моїх храмів хрестами торкаються Небес у самому Львові, на Львівщині, на Тернопільщині і на нашій Теофіпольщині. Тільки жаль мені, що декотрих з них я не бачив в натурі, навіть на світлині, і не знаю чи при будівництві було дотримано мого проекту, чи не зіпсувала їх архітектурно –художній образ самодіяльність.
Як гармонійно вписалась церква в природний ландшафт села Великий Лазучин нашого району, побудована з повним дотриманням мого проекту при доброчинному сприянні великого патріота нашого рідного краю, Господаря з великої літери, нашого дорогого , незабутнього, світлої пам’яті Василя Корнійовича Шуляка!
А ще, як гріє душу український патріотизм парафіян села: ще було далеко до святого Томосу, а вони вже слухали службу Божу і молились рідною мовою в своїй рідній Українській Православній церкві Київського Патріархату.