Жінка-трудівниця,

берегиня народної пісні

Гальчинецька земля багата та родюча. Та найбільше багатство нашої землі – це її люди,  ті, хто створює історію, плекає свою землю, збирає урожай та ростить дітей, продовжуючи життя, творить нове своїми руками, плекає пісню і передає її у спадок з покоління в покоління.Такою людиною і берегинею народної пісні та творчості є Ганна Дмитрівна Кожан, яка нещодавно, у колі родини та друзів, відсвяткувала ювілей 70-річчя.
Народилась вона в Гальчинцях у звичайній бідній родині, оскільки мама після війни одна виховувала її та ще трьох сестричок. Тому з самого малечку доводилося збивати ноги в полі, розмовляти зі світанками, йдучи на ферму (ще з 8 класу),змушена була встигати і вдома допомагати, і вчитися, і на роботі бути передовою. Від доярки зуміла дорости на той час до обласного депутата.

Від матері перейняла доброту душі, працелюбність і вічну науку людинолюбства. Змолоду навчилася усього, бо ще в 16 років вийшла заміж і зуміла стати справжню господинею, хорошою дружиною та мамою. З чоловіком, який був їй опорою та підтримкою, народили 3 дітей (Аркадій, Алла, Андрій), побудували спіль-ний дім мозолястими руками і передалиу спадок своїм дітям та внукам любов до прекрасного – до квітів, випічки, вишивання, до безсмертної народної пісні. Нелегко складалася доля простої сільської жінки, адже усього в житті потрібно було досягати самотужки. Не зміряти неоціненний труд материнства. Робота і діти, діти і робота… Умілою господинею стала змолоду, дім якої і досі пахне хлібом, пиріжками і квітами…
Пані Ганну природа на-ділила гарним, дзвінким та унікальним голосом.Скільки переспівано колисанок, забавлянок, хрестиком заквітчано рушників, подушок і серветочок!..
Виростали діти та онучата в любові і праці серед вишиванок, саме від матері переймаючи найкращі таланти: доброту, почуття гумору та милосердя. Ганна Дмитрівнаі до нині розділяє з людьми радість і горе, поспішає туди, де потрібна її підтримка і допомога. А в родинному колі на застіллі й досі заспіває жінка такої, що дух перехоплює.
Усе життя супроводжує її пісня. Не рвалася ні на які сцени. Голос сам приводив її до людей. Справді, чи то на фермі, на полі або під час виступу на сцені, чи за весільним столом, чи в гостях, – голос Ганни Дмитрівни здалеку впізнаєш: дзвінкий, чистий, на високих тонах.
За чудовий голос і вміння співати жінки запросили пані Ганну до церковного хору – до «пів-чих». Бо є і такий обряд у народу, вічний, як життя – це похорони і поминки. Здійснила мрію своєї мами і оволоділа церковним співом, від-відує церковний хор у Гальчинцях.
Ніколи не стояла перед спокусою великих грошей, не прагнула нечесно збагатитися. Так і дітей навчала. Не прагнула жінка слави, вшанувань. Хоч і має  подяки за невтомну працю. Найвищим п’єдесталом для неї стала мальовнича горбиста Причипілівка на окраїні Гальчинеччини.
А найбільшою нагородою для неї є бачити і чути дзвінкі голосочки своїх дітей і онуків, а також дарувати свої вишивання, у які вплетена з піснею любов до Батьківщини, до сім’ї, до роботи і людей.
Увесь життєвий шлях Ганна Дмитрівна заквітчала і вишила власноруч «червоними і чорними нитками», з піснею по житті досі йде тернистим шляхом, радуючи рідних і односельців, як соловейко, своїм голосом. Отак  і  живе  жінка-мати, трудівниця у вишитому, пісенному своєму домі на горбочку.
І хоче, щоб українська пісня линула далеко, щоб не втратилися неоціненні скарби народної творчості. Тож складімо подяку людям, які є талантами і гордістю нашої землі, за їхню любов – любов до пісні, до вишивки і праці, любов до людей, до землі і життя.
Юлія Сусь,
бібліотекар сільської бібліотеки,
село Гальчинці