Вже 90-та весна у неньки на порозі
Біленька хатина Казмірчуків, що стоїть на горбочку при в’їзді у Вовківці, останнім часом дещо посмутніла, бо не часто виходить на її подвір’я господиня бабуся Оля. Роки беруть своє - 4 березня їй виповниться 90.
Сама собі не вірить Ольга Аркадіївна, що на поріг ступив уже 90-ий, бо здається все було ніби вчора: з покійним чоловіком Іваном, якого вже немає на цьому світі 20 літ, зводили оцю хату, ростили дітей, поралися по господарству. Вправною була господинею, скрізь у неї все було до ладу, і в хаті, і на городі. Господарство держали, як усі люди, на роботу ходила, встигала скрізь і всюди. Була на фермі дояркою, має чимало нагород, подяк за сумлінну працю. Сьогодні ж ноги уже не хочуть слухатися. А, що найгірше, майже втратила зір. В хаті ще орієнтується, бо ж кожна річ, кожен куточок знайомий. А ось на подвір’я часто виходити боїться. Та ще й взимку. Стане на порозі, поговорить із Мухтаром, який аж захлинається щасливим гавкотом, побачивши господиню. Не бачить і тих, хто гукає її «добрий день» із дороги, тільки здогадується по голосу, хто вітається з нею. Скоріше б весна, то й бабусі Олі на душі полегшало б, посиділа б на подвір’ї, послухала б пташиний спів, насолодилася б запахом квітів. Частіше б заходили сусіди, знайомі, поговорили б, погомоніли б.
П’ятеро дітей народила та виховала з покійним чоловіком. Вона – Мати-героїня. Сьогодні має дванадцять внуків та сімнадцять правнуків. Чимале багатство. Не кожен таким може похвалитися. Хто коли може, навідує стареньку, допомагають, чим можуть. Постійно навідують матір дочка Марія, сини Григорій та Віктор. Та чи не найчастішим гостем в її оселі став син Петро, який взяв на себе всі домашні турботи матері. І про оплату комунальних послуг він турбується, і знає які продукти треба підкупити, інші товари першої необхідності. А ще пожартує, підбадьорить, огляне все обійстя господарським оком, домашньому охоронцеві Мухтару гостинців підкине.
От тільки дочка Надія живе далеко, але надіються всі, а найбільше бабуся Оля, що приїде вона на ювілей до матері. Все ж таки 90 літ! Та не тільки Надію чекає ювілярка. Чомусь впевнена я, що найбільшим подарунком для неї були б її дорогі гості – всі діти, внуки, правнуки, їх родини. Щоб тісною стала чепурна хатина, щоб аж дзвеніли шибки від їх щасливих голосів. А поки що вони вітають вас, шановна Ольго Аркадіївно, із такими високими літами на сторінках нашої газети і зичать вам не піддаватися літам, дочекатися ще не однієї весни і посилають такі рядочки:
Спасибі, матусю, що життя дарували,
Спасибі, матусю, що ви нас навчали.
Спасибі, рідненька, за вічну турботу,
За щире бажання добра нам усім.
Здоров’я міцного зичимо щиро,
Ласки від Бога, від дітей – тепла,
На многії щасливії літа.
Л. білявська
