Історія,

написана кров’ю

Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім‘ях, до якихприлетілачорназвістка про загибельсина, брата, коханого, чоловіка. Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться. Афганістан був і залишається незаживаючою раною.
«Минаютьдні, ідуть роки, життя листки перегортає, а біль Афгану – навіки в душі чомусь не замовкає», – такими рядками 14 лютого розпочавсязагальношкільний захід  та урок мужності для учнів 5-11 класів «Афганістан болить в моїй душі» у Теофіпольському НВК «ЗОШ І ступеня-гімназія», присвячений 30-й річниці виведення радянських військ з Афганістану. Метою заходу було нагадати учням про історичні події афганської війни, виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічних сторінок нашої історії, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість проти людства.

Ведучі заходу Каріна Яніна та Юлія Марценюк провели екскурс в не таку вже й далеку історію й ознайомили з передумовами афганської  війни. Присутніучні та вчителі з болем у серці розуміли трагізм участі тоді ще радянських людей, бо через горнило цієї війни пройшло і багато українців, народжених в 60-х. Учням вкотре нагадали і показали на екрані юні обличчя солдатів – Григорія Попружного та Федора Франчука, які у той час виконували свій інтернаціональний обов’язок. Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання.
Продемонстровані відеоматеріали не залишили байдужими серця дітей і дорослих та дали зрозуміти, що найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.
Гість заходу воїн-афганець Василь Бодак, який був учасником бойових дій в Афганістані 1984–1986 роках,  поділився своїми почуттями та спогадами про ті болісні часи. Поезія, що лунала в залі у виконанні учнів 7 класу Маргарити Гоцак, Ольги Андрійчук, Марини Кольчус, Надії Чепчур, Юліани Морозюк та Ірини Заєць, розчулила кожного з присутніх та вразила до глибини душі.
Неоголоше навійна в Афганістані уже відійшла в минуле, але в людській пам’яті вона буде жити вічно тому, що її історія написана кров’ю солдатів, сльозами і горем матерів, дружин, дітей, товаришів, друзів. Давайте ж і надалі будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі у спогадах,  снах, думках… Вони на цезаслуговують!
Інна Смеречинська,
педагог-організатор