Погода

Нещодавно у приміщенні бібліотеки Новоставецького сільського будинку культури відбулася зустріч учасників клубу любителів поезії та прози «Ліра». Після довгої перерви погомоніти було про що…
Та спершу привітали з днем народження Ростислава Стріхара. Кожен із нас висловив свої вітання та побажання іменинникові, а він, у відповідь, подарував кілька своїх гуморинок. Хіба ж може Стріхар та й без гумору?! Звісно ж ні..
За тим обговорили підсумки минулого року. Познайомили з останніми напрацюваннями.
Ганна Король розповіла, що довгий час уже з різних джерел збирає легенди рідного краю і підготувала невелику добірку їх. З увагою та цікавістю послухами ми легенду про гарбуз.

Ще одна страшна втрата, ще одне незмірне горе, ще одна трагічна звістка. 31 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на позиціях у Донецькій області загинув боєць Олександр Анатолійович Гаврилюк з Базалії. 7 січня йому виповнилося 49 років.
Про Олександра у селищі відгукуються якнайкраще: був спокійним, чуйним, людяним, трудящим, був прекрасним чоловіком та батьком. З дружиною Юлією ростили донечку Наталію, семикласницю, синочка Олега, шестикласника, школярів Базалійського ліцею. Довгий час сумлінно працював механізатором у відділку ТОВ «Україна-2001».  Та 14 листопада 2023 року був мобілізований, служив у в/ч А-501. До останнього подиху був вірний присязі, боронив Вітчизну.

Що таке Батьківщина, що таке країна, в якій ти живеш, що таке народ, нація? Це – родина. Але також це – певний край, певні традиції і культура. Це, в першу чергу, – любов до свого рідного і плекання його. Це – не відвертання, не залучення чогось іншого, тому що десь ще краще. Це – любов до свого рідного, своєї родини, Батьківщини, культури і традицій.
Часто говорять, що народ без історії не має майбутнього. Так і з патріотизмом. Він – не те, що виховується, а те, що виходить з душі. Ми ж не виховуємо в дитині любов до батька чи матері.

Знову невимовний біль та розпач від втрати переповнив Теофіпольську громаду. На жаль, війна триває та приносить нові імена, що йдуть у вічність, поповнюють Небесне військо. Як боляче! Втрачаємо цвіт нації.
Майже три роки жила надією родина Віктора та Галини Кульчицьких з Великого Лазучина. Майже три роки сподівалися, що їхній дорогий син Олексій, який вважався зниклим безвісти, є десь живий, може, в полоні. Батьки постійно їздили на акції на підтримку заходів з розшуку та повернення полонених та зниклих безвісти. Але, надія стала безнадією. Надійшла жорстока звістка про його загибель.

Знову звітуємо про роботу Гуманітарного штабу за минулий тиждень. Зроблено чимало – збиралися продукти довготривалого зберігання, було велике відправлення посилок, робота над запитом бійця-земляка.
Ще у середу, 29 січня, відбувся збір у Великому Лазучині. Знову земляки голови штабу Анатолія Козака давали на підтримку Збройних Сил України овочі, закрутки, печиво, солодощі,  інші продукти довготривалого зберігання. Тоді разом з Василем Гандовським приїхали в Новоставці. Тут, на вулиці Садовій, Галина Фесун, небайдужа жителька, мати бійця, організувала збір продуктів. Поприносили люди все, чим багаті – картоплю, цибулю, моркву, столовий буряк, яблука, закрутку, тушонку, сало. І трохи назбиралося. Галина Василівна, крім овочів, приготувала кілька відерець домашньої засмажки з цибулі та моркви на олії, а ще десь вісім кілограмів почищених горіхів.  Їх ще одна небайдужа людина з Новоставець, Ніна Маринюк, залила медом, розфасовує ці ласощі, це ж і ліки, у невеличкі баночки і передає для відправлення бійцям.