Тепер знаю, де його могила
Про свого загиблого від ран у перші дні Великої Вітчизняної війни 7 липня 1941 року дядька по батькові Федора Марковича Майдана з Борщівки я писала у «Житті Теофіпольщини» за 5 липня цього року. Про те, що залишилося від нього лише кілька фотографій, як служив у місті Луга тодішньої Ленінградської області, як був курсантом вищого політичного військового  училища в Горькому. Підтвердження про те, що дійсно загинув на початку війни, знайшла на сайті Об’єднаного Банку Даних «Меморіал», таку ж відповідь пізніше отримала з Державного архіву Міністерства оборони Російської Федерації. Та ніде не було інформації, де захоронений, чи десь є його могила.

Але, треба визнати, у сучасному світі великою силою є Інтернет. Бо ж моє повідомлення «Відлуння війни» на сайті «Життя Теофіпольщини» прочитав Назар Приймак, хлопець, який живе в Полонному. Закінчив лише 9 класів, його корені з наших Воронівець, такий розумник, серйозно займається пошуковою роботою. І от йому вдалося в Інтернеті знайти матеріали про мого дядька, про його бойовий шлях, про те, де захоронений. Мої координати йому передав Воронівецький сільський голова Микола Снігур. То ж отримала від Назара цілий пакет: наградний листок (за участь у фінській війні був нагороджений медаллю «За отвагу»), записи 42-о- танкової дивізії про останній бій молодшого політрука Федора Марковича Майдана, фото братської могили у невеликому латвійському містечку, де він був перезахоронений. То ж завдяки цьому допитливому хлопцеві (хай Бог пошле йому щасливу долю)тепер знаю, де його могила, щодня молюся за упокій його душі. Думками я там, бо ж за станом здоров’я не знаю, чи зможу там побувати.
Нещодавно я побувала у селах Пеньківці та Личівка, що у сусідньому Волочиському районі. Адже в Пеньківцях до призову у 1938 року на строкову службу дядько працював у колгоспі бухгалтером, тут оженився на вісімнадцятирічній красуні Дарочці. Зустріла я тут Ганну Крамар, 1930 року народження, от вона мені розказала, що пам’ятає і Федора, і його дружину. Показала мені обійстя, де стоять залишки хати, де жили молоді Майдани. Загинув дядько в 24 роки, не доспівав,  не долюбив, не народив з коханою Дарочкою дітей. Клята війна все зруйнувала. Розказала мені ця добра жінка, що Дарочка після війни вийшла заміж у сусіднє село Личівка за фронтовика-орденоносця  Володимир Кучерука, що виростили вони двох дітей, сина та дочку, що батьківську хату доглядає син Володимир, приїжджає на літо з Волочиська. Поїхали ми туди, якраз знайшли там Володимира. Показав нам армійські фотографії мого дядька,зберегла їх його матір Дарина Родіонівна. І ті фото, які були в моєї бабуні Сальки, і інші. Я дуже вдячна, що ця родина їх зберегла, бо для мене вони дуже дорогі, вони безцінні, бо це пам’ять про фронтовика Федора Марковича Майдана.
Ще ж тут, у Личівці, є обеліск загиблим односельцям в роки Великої Вітчизняної війни. І на стелі викарбуване прізвище мого дядька та його світлина. Була я дуже зворушена, бо цього не знала. Дякую людям, які долучилися до будівництва обеліска та стели, дякую за те, що і тут увіковічнили пам’ять про дорогу мені людину.
Знати та пам’ятати історію свого роду, берегти сімейні реліквії, передавати їх від покоління до покоління - обов’язок кожної небайдужої людини. Бо з таких сімейних історій твориться історія держави.
Віра Шуляк, село Новоставці