Продовження. Початок у газеті №29 від 18 липня 2024 року та №30 від 25 липня 2024 року
Буремні роки 20 століття принесли величезну кількість бід для теофіпольських євреїв. Коли на початку століття в нашому містечку проживало близько 67% євреїв, то у 1939 році – близько 37%; на кінець століття – до 1%.
На початку 20 століття єврейське населення, як і українське, переживало великі труднощі. Невелика частина заможного єврейства підтримувала життя усієї спільноти. Вони сплачували Російській імперії великі податки, сплачували викуп за землю для будівництва житлових будинків (до 1913 року) в сумі 7681 рублів, з 1905 року опікувалися єврейською лікарнею, з 1914 року відкрили аптеку та чотири магазини “Аптечні товари”. А ще в Теофіполі, який євреї називали Tshon (Тшон,) діяла синагога і два молитовні будинки (які в 1933 році були закриті та розібрані), приватні єврейські чоловіче та жіноче училища та більше десятка хедерів – початкових шкіл. Ще в 1915 році в Теофіполі працювали приватна бібліотека єврея Мойсея Гака, книжковий магазин Бенціона Листгуртана , друкарня А.Шульгокода.
Більшість єврейського населення бідувало, жили у будівлях, де проживало кілька родин. Ряд бідних євреїв зверталися до державного банку з проханням надати їм кредити для оплати викупу за надану землю під забудову. Частина євреїв потрапили до списку неблагодійних, оскільки займалися торгівлею з австрійськими купцями; частину виселили з території волості. Звинувачували євреїв за перевезення літератури російських революціонерів. Шлях транспортування газети “Искра” по шляху Мюнхен-Відень-Львів-Теофіполь-Київ був налагоджений впродовж 1901-1902 рр.. Із з-за кордону у росію було перевезено до 80 пудів газет та листівок. Займалися транспортуванням революційної літератури члени соціал-демократичної організації, яку очолював Борис Шмульович Мальцман, допомагали йому його дружина Ейдя Меєрівна Мальцман, яка працювала зубним лікарем та столяр Щ.Ш.Ройзен. Російські жандарми викрили цей шлях транспортування у 1902 році та арештували керівників, яким згодом вдалося втекти із Лукʼянівської вʼязниці у Києві.
На початку нового століття прокотилися єврейські погроми в багатьох країнах Європи (наслідки економічної кризи). Особливе поширення вони мали в Російській імперії. До Першої Світової війни в результаті таких погромів з нашого містечка виїхало до США чимало євреїв. Виявляється, у Єльському університеті США зберігаються спогади колишнього жителя нашого містечка Мітчела Нітікмана (Ехіель Метчел Українек) про наслідки цих погромів та життя цієї спільноти на початку 20 століття.
В період революційних подій 1917-1921 рр. іноземної інтервенції (поляків та німців), більшовицької навали змінилося життя місцевих євреїв, особливо після більшовицького погрому 1919 року (світлина наслідків цього погрому є у нашій газеті №29 від 18 липня 2024 року).Після встановлення більшовицької влади в Теофіполі у 1920 році було націоналізовано місцеві підприємства і віддано в оренду місцевим євреям (колишнім власникам). Більшість торговельних магазинів були єврейськими. Євреї долучалися до економічного та культурного життя в містечку.
У важких умовах відроджувалося ремісництво, 129 ремісничих родин зареєстровано у 1925 році. У 30-ті роки діяли, створювалися вже кустарно-ремісничі кооперативи ( в 1939 році зафіксовано 86 ремісників). У 20-их роках долучилися до створення молокозаводу (засновано у 1926 р.), створення машинно-тракторної станції у 1929 році та створення у 1937 році державної електростанції. У 1941 році планувалося побудувати в Теофіполі крохмальний завод.
З 1921 року працювала чотирирічна єврейська початкова школа (всього було чотири трудові школи). Відомі прізвища вчителів: Цикман Базя Мойсеївна, Гільберг Роза, Байда Гітя, Гудвіц Шмуль. У 30-их роках вже діяла семирічна єврейська школа, директором якої був Хаїмський. У 1934 році директором Теофіпольської середньої школи був призначений єврей Яків Аркадійович Коган. З 1927 року в Теофіполі регулярно демонстрували кінофільми, в райсільбуді ставилися концерти та п’єси.
Голодомор 1932-1933 рр. мало торкнувся єврейського населення, адже він був спрямований щодо українців. Після розкуркулення українських селян радянською владою було вирішено долучити євреїв до колгоспного життя (українці часто громили перші колгоспи). В 1931 році в Теофіполі створили сільськогосподарську артіль “Спільна праця” (згодом названий іменем Кагановича). У цьому єврейському колгоспі було 54 єврейські сімʼї, 270 гектарів землі, 41 голова великої рогатої худоби, 44 свині, 8 овець, 53 коней та 80 голів птиці (ясно, що багато з цього відібрано у місцевих господарів, яких нарікали куркулями). Єврейський колгосп проіснував лише до 1941 року.
Але євреї, як і українці та поляки постраждали від “великого терору” 1937-1938 рр.
Місцеві краєзнавці: Стасюк І.А., Прокопчук П.П, Шептицький В.П. дослідили, що у той час було знищено понад 385 жителів Теофіполя (із 7 тисяч знищених в колишньому Теофіпольському районі). У 2000 році видавництво “Поділля” видало книгу цих дослідників, яка називається “Трагічні долі репресованих теофіпольців”.
В роки Другої світової війни в нашому Теофіполі сталася вчинена німецькими нацистами величезна трагедія – знищення понад 1500 євреїв. Восени 1941 року німецька влада створила у Теофіполі концтабір – єврейське гетто. Гетто розташовувалося в центрі Теофіполя, у частині густо забудованими єврейськими будинками. Весь табір було обгороджено колючим дротом і залишено один контрольований вихід. Цілодобова варта стріляла без попередження у тих, хто самовільно хотів залишити гетто. Юди доставляли єврейське населення із сусідніх сіл. Умови були жахливими, оскільки продуктів не вистачало, людей використовували на важких роботах, в хатах було людям затісно. Чимало людей помирало. Починаючи із 21 січня 1942 року жителів гетто почали виганяти із будинків групами по 20-30 чоловік і відправляти до приміщення місцевої Теофіпольської середньої школи (де знаходилися органи німецької окупаційної влади). Там роздягали нещасних та відправляли під конвоєм роздягнутих, босих людей за межі Теофіполя на місце котловану, недобудованого ДЗОТу і розстрілювали. Жінок та дітей відвозили на підводах. Січень 1942 року був дуже холодний, мороз і вітер пронизували оголені тіла, люди тремтіли від пронизливого холоду. Страшні розстріли тривали кілька днів. Володимир Міщишин, випускник Теофіпольського ліцею № 1.
Володимир Міщишин
(Далі буде)
