Такий мотив життя героїні нашої замальовки Ніни Микитівни Магдійчук. Все своє життя прожила вона в Теофіполі, а вже другий рік живе у Волиці. Так зійшлися зорі. Бо життя триває. І треба давати собі раду, та удвох воно таки краще. І не тільки, а ще й робити безкорисливі вчинки, для когось, для людей, задля громадського блага.
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, пекла пиріжки, передавала волонтерам, родичам бійців. А як чотири роки тому утворився клуб за інтересами «Скарбниця» при тодішньому районному будинку культури, звісно, стала його активною учасницею. Бо ж вміє гарно випікати, співає. Відтоді жодний захід клубу без неї не відбувався. Як от благодійні ярмарки. Ще ж вона співає в народному аматорському хорі ветеранів «Відлуння».
Коли у 2019 році відкрився перший сезон наметового табору козацького гарту «Подільсько-Волинська Січ-2019», коли районна ветеранська організація взяла своєрідне шефство над його розбудовою, стала в ряди палких прихильників цього чудового проєкту. Загалом спекла вже десять короваїв на урочистості з нагоди відкриття та закриття табору.
– І пиріжки не раз пекла та роздавала, – каже Ніна Микитівна, – бо якась я така, що хочу весь час трудитися, робити щось добре. А ось цьогорічного сезону табору, хоч харчування там п’ятиразове, але ж малі, чужі діти, дехто, може, вперше перебуває без мами й тата, ми вирішили щодня ввечері передавати їм домашню випічку – пиріжки печені та смажені, рогалики, вареники. І знаємо, шо вони з радістю все з’їдають. То й нам це в радість. Хто ми: крім мене, Раїса Соловійчук та Любов Шумович з Теофіполя, група Наталії Гонюк з Новоставець та Галини Лепетун з Колок. Такі всі дівчата спритні, хоч куди. А забирають в мене випічку та везуть на Січ чи Володимир Кобера, чи Анатолій Стучинський з Борисом Писларом (на фото).
Тож раз на зміну чи два, а зміна триває 9 днів, пече пиріжки, спочатку з вишнями, а тепер з яблуками та повидлом. Продукти, крім муки, свої – дріжджі, молоко, цукор, ванілін, начинка. А муку привіз від Гуманітарного штабу Теофіпольщини очільник ветеранів громади Володимир Кобера. Ще ж Ніна Микитівна випікає на базар, на четвер та неділю, любить цю справу. Такі пухкі пиріжки в неї виходять. Хоч треба наробитися, та якась копійка таки набіжить, пенсія ж малесенька. В усьому її допомагає теперішній супутник життя Леонід Васильович Кратасюк. Кришить, тре яблука.
– Нема коли відпочивати, – каже наостанок, – треба рухатися, щось робити, ще ж городи, господарство маємо. Ми за рік лише один раз відпочивали, їздили на рибалку. Але нічого, поки на ногах, треба трудитися. А через ті пиріжки, то маю нову газову плиту з електричною духовкою. Мої діти з Києва перекинули десять тисяч, та й таке вже добро. Аби лиш вже світло хоч не так часто вимикали.
А. Джус
