Погода

Отож, уже вшосте в Лисогірському лісовому масиві розпочав діяти наметовий табір козацького вишколу. Перша зміна вже завершила свою роботу, з 16 по 25 червня хлопчики та дівчатка з Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Сумської та Київської областей відпочивали, набиралися козацького гарту та духу. Бо, як каже організатор табору наказний отаман Тернопільського крайового коша Українського козацтва генерал-хорунжий Володимир Мосейко, йде війна, і треба виховувати майбутніх захисників Вітчизни, справжніх незламних патріотів.

Бо якщо в нашій країні зросте таке молоде покоління, більше ніхто не посміє нам погрожувати та нападати.

Перша зміна пройшла чудово, програма козацького гарту була виконана, адже працівники табору намагалися зробити час перебування в таборі надзвичайно насиченим, цікавим та незабутнім. Діти вчилися навикам таборування, вмінню виживати на природі, долали смугу перешкод, брали участь у спортивних змаганнях, мандрували, вчили та співали давні козацькі пісні, слухали розповіді про козацьку звитягу, про славних ватажків українського козацтва. А ще стали учасниками мистецького конкурсу «Гей, соколи! Січ має талант».

Минув рік, як ми у нашому Шибенському ліцеї на безоплатній основі запровадили «Соціальне шкільне підприємництво». Ми роздумували: чим таким незвичайним зайнятися, щоб здивувати, викликати захоплення? Бо коли всі будуть пекти пиріжки чи піццу, це буде дуже добре, бо всім треба вміти готувати. Але чи буде це захопливим заняттям для наших дітей, чи буде це розвивати в них прагнення до пізнання нового, опанування нових знань, засвоєння естетичних навичок?

Тож разом ми вирішили виростити лавандове поле, такий собі крихітний острівець всесвітньовідомого, славетного Провансу, провінції у Франції, яка славиться своїми мальовничими краєвидами, просторими, неймовірно прекрасними лавандовими полями, а також продукцією з цих запашних квітів. Ми прочитали багато літератури, дізнавалися, як вирощуються, як треба доглядати ці невибагливі, чудові квіти і що з них можна власноруч виготовити. Тобто, ми відкривали для себе, новий, неповторний світ. За кошти вчителів ми закупили більше 700 саджанців, технічні працівники посадили та доглядали їх, прополювали від бур’янів, а наші діти сапали та підстригали кущі. Зазвичай, лавандовий кущ виростає за три роки, а наше лавандове поле забуяло вже через рік, на початку цього літа.

Про невтомних жінок-волонтерів з клубу за інтересами «Скарбниця» ми вже не раз писали у нашій газеті. Про їх громадянську позицію, про палке бажання внести свій внесок у нашу велику перемогу, про сприяння розбудові Подільсько-Волинської Січі-2024, про конкретну підтримку відкриттю шостого сезону наметового табору козацького вишколу у Лисогірському лісовому масиві. Просто сидіти, нудьгувати, пліткувати – не можуть, бо така вже в них вдача. Хочуть робити добрі справи.

От у вівторок, 25 червня, в приміщенні офісу ГО «Благодійний фонд Добра, Надї та Любові» відбулося чергове засідання «Скарбниці». Його господиня Валентина Романович наголосила, що їх останнє захоплення – плетіння килимків для бійців-земляків та для Подільсько-Волинської Січі стає популярним, коло майстринь збільшується. Тому вирішили провести сьогодні майстер-клас з їх плетіння. Та оскільки дуже важливим є самопочуття жінок, їх здоров’я, на зустріч запросили сімейного лікаря Теофіпольського Центру первинної медико-санітарної допомоги Марину Кедрун. Аби почути професійні поради, як жити та перемагати гіпертонію, нефрологію, як вберегтися від магнітних бурь.

Наступний 2024-2025 навчальний рік буде ювілейним для освітян та учнів Теофіполя, оскільки 90 років тому в нашому містечку було відкрито середню школу. Скільки людських доль, радощів та тривог поєднала за цей час школа; відкрила дорогу в майбуття та допомогла зберегти шкільну дружбу. Тисячі учнів проходили порогами школи. Були перемоги і невдачі, сльози та радощі. Але всіх об’єднує почуття до другого дому, де тебе завжди хтось зрозуміє та підтримає. Сьогодні в нашому містечку працює три середні заклади освіти.

Напередодні Дня Конституції України варто відзначити, що наша держава у період війни забезпечує 53 статтю Конституції України: діти мають можливість безкоштовно навчатися, розвиватися. Держава та місцева влада дбає про матеріальну базу ліцеїв, тепло, харчування.

90 років тому середня школа ще не мала свого приміщення і учні навчалися у пристосованих будівлях. Лише у 1937 році, нарешті, збудували на центральній вулиці двоповерхову школу за типовим проєктом , де навчалися діти із сусідніх сіл (часто приходячи до школи босими). У школі був гуртожиток та приміщення, де проживала сім’я директора школи.

Першим відомим директором середньої школи був Жижерук М.С.