Є постаті, значимість яких не тьмяніє з часом, не піддається переоцінці. До таких по праву можна віднести Віктора Омеляновича Лебединського, Почесного ветерана України, Почесного голови Теофіпольської районної організації ветеранів України, ветерана Другої світової війни.
Був звичайною людиною, селянським сином, водночас був інтелектуалом, надзвичайно талановитим, цілеспрямованим, де б не працював, мав досягнення та здобутки.
3 травня минуло 100 років з дня його народження. Тож про таких як він, треба пам’ятати, адже залишив по собі глибокий слід, його напружена праця, його активна громадська діяльність золотими рядками вписані у літопис Теофіпольщини.
Народився Віктор Омелянович 3 травня 1924 року у селі Стара Гута Деражнянського району Хмельницької області. Пережив голод 1932-1933 років, початок німецької окупації рідного краю німецько-фашистськими загарбниками, евакуацію на схід, важку працю у Поволжі. А далі були фронтові дороги, вісімнадцятирічним був мобілізований в Радянську Армію. Закінчив військову школу, з березня 1943-ого року брав участь у визволенні України. З боями пройшов від Куп’янська Харківської області, визволяв 16 областей України, був командиром відділення, воював у складі 1-ого, 3-ого,4-ого Українських фронтів в 18-ій армії 146-ої гвардійської Київської артилерійської бригади, 631-ому окремому артилерійському дивізіоні. Воював у Карпатах, перемогу зустрів у разом.
Після війни служив на Кавказі, вже був старшим лейтенантом. Був демобілізований з армії 6 березня 1947 року. Повернувся у рідне село, був головою сільської ради, заочно закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. А далі трудився на Теофіпольщині – спочатку вчителем історії Шибенської середньої школи, 30 серпня 1957 року був призначений директором Колісецької восьмирічної школи. За його ініціативи у школі був створений зал-музей бойової та трудової слави, проводилася активна пошукова робота.
Довелося працювати і головою колгоспу «Дружба», адже завжди мав Віктор Омелянович хист до керівної роботи. За час його головування господарство мало гарні показники.
Мав багато нагород, бойових та трудових: ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За перемогу», «За мужність», «За заслуги», медалі «За відвагу», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною», ще вісім медалей, 20 – ювілейних, орден Трудового Червоного Прапора, багато грамот, подяк від керівництва району та області, України, мав значок «Відмінник народної освіти». Мав військове звання – полковник.
25 років очолював Теофіпольську районну раду організації ветеранів України, з 3 квітня 1990 року до самої смерті, 4 листопада 2015, коли раптово відійшов за межу вічності. Робота у ветеранській організації додавала йому сил на наснаги до життя. Почував себе щасливим, потрібним людям. Дуже багато зробив для розбудови ветеранського руху у районі, становлення сільських первинних організацій. Був ініціатором видання та автором книги «20 років Теофіпольській районній ветеранській організації». Зробив колосальну роботу з її створення, книга стала безцінним джерелом історії нашого краю, бо вона – про людей, які своєю працею, своїми громадянськими вчинками творили цю історію.
Віктор Омелянович був щасливим у сімейному житті, разом з вірною супутницею життя Світланою Кузьмівною виростили прекрасних дітей Віктора та Аллу, раділи онукам.
А ще він і в такому вже поважному віці вів здоровий спосіб життя. Вважав, що все таки за свій вік мало встиг зробити. Був великим патріотом України, сильною, непересічною особистістю.
Дуже боляче сприйняв початок російсько-української війни 2014 року. Не міг собі уявити, що таке може бути.
Ми пам’ятаємо вас, Вікторе Омеляновичу, продовжуємо вашу справу.
Президія ради відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади
