Скільки у світі людей – стільки й у них улюблених занять. Однак, хтось може себе шукати усе життя, а комусь вдається знайти себе дуже рано. Три роки тому віднайшла себе в улюбленій справі наша 29-літня героїня Даша Філімончук. Дівчина пише вірші і понад усе любить своє захоплення. Хоч іще молода, але завдяки своїм творчим доробкам – вже відома широкому колу читачів Теофіпольщини. «Бо, все що створене людським розумом – має шанс побачити світ. І не важливі думки інших, критика чи осуд. Головне, що ви це створили і це ваша «особистість», – каже авторка.
Народилась Даша в селі Вовківці. Після закінчення школи вступила в Хмельницьку гуманітарно-педагогічну академію на спеціальність філологія (вчитель української мови та літератури), де здобула ступінь бакалавра. Як розповідає, у студентські роки цікавилась педагогікою, мовознавством та дитячою літературою. Ділилася своїм досвідом, любов’ю до дитячих сердець та морально підтримувала дівчину її мама – Софія Євгеніївна, бо ж і сама присвятила себе дітям, пропрацювавши майже сорок років на вчительській ниві. Після закінчення навчання вийшла заміж і народила донечку Єву.
Ще із шкільних років Даша захоплювалася поезією Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Ліни Костенко. Втім, власну поезію розпочала писати відносно нещодавно. А саме, поштовхом до початку творчої діяльності дівчини стала пропозиція її викладачки Валентини Філінюк. З вдячністю Даша згадує свою наставницю, адже саме вона, певною мірою, зуміла прищепити їй любов до написання віршів.
– У серпні 2021 року моя викладачка із академії – кандидат філологічних наук, мовознавець, доцент та просто «сонячна людина» Валентина Анатоліївна (псевдонім Ганка Сонячна) написала мені, що буде видаватися збірка творів «До сторіччя Академії» і чи не могла б я написати щось – вірш, есе чи спогади про заклад, що увійдуть до неї. Я довго думала, оскільки віршів на той час я не писала. Трохи згодом, посидівши у роздумах, на папір перенеслась моя найперша поезія «Ти обійми так ніжно, так кохано». Але подумала, що треба щось про академію і швидко написала «Alma Mater». Тоді прочитала твори мамі, яка ставала моїм першим слухачем і поціновувачем. Вона оцінила їх на відмінно. Каже: «Як у тебе так виходить!» «Де такі слова підбираєш!», – розповідає Даша.
Кожну свою новостворену поезію поетеса називає «рідною», бо проживає її у певний період життя й «вливає» у неї душу. Все ж, не всі вірші створені на реальних подіях, чи із життя дівчини. Часто – це також гарна гра уяви і думок. У архіві в дівчини вже понад 100 авторських творів, серед яких і вірші присвячені вшануванню пам’яті наших загиблих Героїв-односельців – Ярослава Довжука, Олександра Клапощука, Богдана Окаєвича, Володимира Коберника.
– Поезія вічна. І що ж буде краще, як віршований спогад про когось. Який не зітреться і збережеться крізь роки, – зазначає Даша.
Загалом, тематика Дашиних віршів різноманітна – це жанри інтимної (любовної лірики), пейзажної, військової, філософської, патріотичної, вірші-привітання. Серед улюблених віршів поетеси – «Щастя не знає слова завтра», «Вони пили тихенько каву», «Твоя любов – це настільки гарно», «Той день, коли закінчиться війна», «Моє літо пахне ще війною».
– Ідей для написання своїх віршів я не продумую. Пишу, те, що на душі, те що уявляю. Деякі вірші виникають спонтанно, деякі по задуму. Буває пишу кілька днів, а буває і повертаюсь до написання через кілька тижнів. Деколи ходжу і думки, ніби переслідують, «мучать» мене. Тоді мушу вилити їх на папір. Дуже люблю писати у нотатках у телефоні. Так мені навіть простіше, – ділиться Даша.
На запитання чи існує творча муза, дівчина відповідає: «Напевно, існує. У мене є навіть три поезії присвячені їй. Бо буває тижнями нічого в голову не йде, а буває кілька поезій за добу. Що ж це інше, як не «муза». Хоча хто його зна...».
Декламує свої вірші поетеса в Човгузівському будинку культури, Човгузівській гімназії, також у Новоставецькій літературно-поетичній студії «Ліра» та у Теофіпольській «Зорі над Полковою», до яких входить. Крім того, усі свої доробки публікує у соцмережах.
– Мені дуже подобається відвідувати наші зібрання. Кожен ділиться своїм досвідом, думками, своїми емоціями, новинками, сумом і радістю. Висловлює, а іноді і критикує поезію інших, але це задля досконалості. Я рада бути частинкою їхніх творчих ідей і шедеврів, тем і світлин. Мені подобається, що при читанні ти можеш перенестися у світ поезії того, хто читає. Й дивуєшся, яка чудова та милозвучна наша мова, – ділиться своїми думками поетеса.
Музика, роздуми, люди, почуття, природа, сім’я – усе це надихає Дашу творити. А ще, як і для кожної людини у житті, для дівчини важлива підтримка. На щастя, у Даші є можливість поділитися своїми переживаннями та думками з людьми, які її вислухають. У цьому завдячує своєму чоловікові, усій родині, а також жінкам – Світлані Кислюк, Вірі Пухніченко та Антоніні Півень, які не перестають вірити у неї та підтримувати.
– Мені подобається чути приємні відгуки, заохочення чи коментарі. Саме вони – невід’ємна частина моєї творчості та мого натхнення. Думка багатьох моїх читачів мені не байдужа. Дякую їм, без них я була б не я, – висловлюється Даша.
Звісно, мрією дівчини є видання збірки. Однак, наразі точних планів для реалізації такого задуму ще не має.
– Дякую Богу і життю, що подарували мені таку можливість та так званий «талант». Він частинка мене і без нього я вже не уявляю свого буття. Дякую усім, хто читає і коментує мої твори. Мені дуже приємно чути щирі слова та відгуки. Я побажаю усім, хто пише, чи розпочинає свій творчий шлях, лише доброго і позитивного. Нехай натхнення і «творча муза» не оминають стороною. Удачі, успіхів та творчих злетів. Пишіть, творіть і нехай всесвіт допомагає вам у цьому. Прагніть до вершин і пробуйте все нові та нові горизонти. А може саме вони – це ключ до вашого нового життя та успіху, – наостанок додає поетеса.
Пропонуємо до вашої уваги один із віршів Даші Філімончук:
«В той день, коли закінчиться війна»
В той день, коли закінчиться війна
Я розкажу тобі про все, що є на світі,
Що з всіх чеснот – найголовнішим є життя
І перший промінь сонця в новому зеніті.
Той день, коли закінчиться війна
Хтось стане другом/недругом абищо,
Нам не потрібні сльози – на дворі ж весна
Ми рідних захищаємо в молитвах.
Ти розказав синочкові про біль
Він знає, що бувають різні люди,
А доньці передав той грізний хміль
Бо може бути ворог тут і всюди.
І хай маленькі – та життя складне
Завжди із чогось треба починати,
Бо кожен все ж отримає своє
Комусь медалі, а комусь палати.
Той день, коли пройде сіра пітьма
Ми заховаємо страхи свої в куточок,
І не страшна нам лютая зима
Най тільки рідних бачити «часочок».
Обійми стануть ще міцніші, як колись
І поцілунки ще бодай гарячі,
Хай тільки щастя буде на Землі
І від війни мале дитя не плаче.
Вже скільки сліз пролито матерів
Вони благали вісточки пташини,
Що з перемогою прийшов до неї син
У рідний дім – до рідної місцини.
Ми станем цінувати новий день
І всі слова, що сказані миттєво,
Ми заспіваєм ще і ще пісень
І заспіваєм, як завжди чуттєво.
Подякуємо всім за теплоту
За добрі справи й мир над головою,
За тихий вечір й серця чистоту
Й за Бога, що завжди з тобою.
Той день, коли закінчиться війна
Ми станемо вже іншими не тими,
Хто в очі страху дивиться, втрачаючи слова,
Ми станемо вже добрими – не злими.
Коли ж пройде болюча та війна!?
Ми будем сіяти тепло, добро і радість,
Аби навіки Україна проросла
І показала нам щасливу старість.
Божена Волинець, студентка Тернопільського Національного Педагогічного Університету
