24 лютого 2022 року назавжди увійде в новітню історію України як початок кривавого, повномасштабного вторгнення російської федерації проти суверенної, незалежної Украї-ни. Водночас, як початок вирішального етапу національно-визвольної боротьби українсь-кого народу за свободу, за справжню незалежність. Як війна двох абсолютно відмінних світоглядів, двох цивілізацій – демократичної та авторитарної. Як межа краху оманливого «руського міра», як межа остаточного духовного звільнення України від московських пут.
Бо ця страшна війна ще раз засвідчила, що ніколи ми не були братами. Бо тільки вороги можуть так люто ненавидіти все українське, так люто знищувати українців, спустошувати, руйнувати, плюндрувати українську землю.
Тож розмовляємо з благочинним Теофіпольського округу Православної Церкви України митрофорним протоієреєм отцем Василем Крисаком про 5-у річницю підписання Томосу, про перехід релігійних громад Теофіпольщини від московського патріархату до ПЦУ, про участь прихожан у волонтерському русі на підтримку Збройних Сил України.
– Отож, 5 січня цього року минуло 5 років, як ПЦУ отримала Томос. Чи не змінилося розуміння цієї історичної події під час повномасштабного вторгнення російської федерації?
– Ні в якому разі, навпаки. Це неоціненно важлива історична подія для нашої країни, для незалежної Помісної Православної Церкви України. Адже п’ять років тому, 5 січня 2019 року, Вселенський патріарх Варфоломій підписав у Стамбулі Томос про автокефалію Православної церкви України, це відбулося під час зустрічі Вселенського патріарха Варфоломія з новообраним предстоятелем Православної церкви України митрополитом Київським Епіфанієм по завершенні привітальної церемонії і молебня у храмі святого Георгія на території Вселенського патріархату в Стамбулі. Томос є патріаршою грамотою, що офіційно затверджує канонічний автокефальний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу. Цей документ видається один раз і є основою існування церкви. Він чинний з моменту його підписання. Тобто, з 5 січня 2019 року Православна Церква України внесена до диптиху (переліку) Православних церков світу. Це велика радість, це воістину велика, незворотня історична подія. Бо є національна держава, є національна церква. На жаль, не всі це розуміють, але прийдешні покоління, однозначно, будуть нам дякувати, бо це, повторюю, неоціненний здобуток. Як сказав Вселенський патріарх Варфоломій після підписання Томосу, «побожний український народ чекав цього благословенного дня цілих сім століть». І нарешті це сталося.
– Відомо, що минулого року в багатьох селах Теофіпольської ОТГ на зборах релігійних громад були прийняті рішення про зміну підпорядкування від московського патріархату до Православної Церкви України. Чи продовжується цей процес?
– Поки що це питання, на жаль, не вирішується на державному рівні. Ще 19 жовтня 2023 року Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект, за яким пропонується внести зміни до законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», передбачивши положення щодо унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України. Але наші прихожани не чекають, а діють, тобто, цей процес продовжується. Слідом за Лідихівкою, Немиринцями, Воронівцями, Шибеною, Гаївкою, Гальчинцями, Підлісками, селищем цукрового заводу, Ільківцями, Колісцем, Кунчею, Новоставцями, Бережинцями, Поляховою, Кузьминцями, Волицею, Кривовількою, Святцем, нещодавно, а саме 16 лютого такі рішення прийняли люди у Михиринцях та Малих Жеребках. У Михиринцях прихожани Свято-Михайлівської парафії одноголосно прийняли таке рішення, а в Малих Жеребках, прихожани найдавнішого у громаді храму Свято-Троїцької парафії прийняли це рішення більшістю голосів. Я щиро дякую жителям нашої громади за їх мудрість, бо ж взяли на себе відповідальність позбавитися від духовної окупації у вигляді московського патріархату. Оскільки церков, які підпорядковуються УПЦ МП, залишилося зовсім небагато, я вірю, що їх прихожани будуть розважливими і мирно, спокійно перейдуть до ПЦУ. Бо під час кривавої війни, коли загинули та гинуть тисячі мужніх захисників Вітчизни, ходити в московські храми це вкрай нечесно по відношенню і до загиблих, і до дітей та батьків, які втратили своїх рідних.
– Відрадно, що прихожани храмів Православної Церкви України у нашій громаді беруть активну участь у волонтерському русі на підтримку Збройних Сил. Що на це скажете?
– Це дійсно так, те, що вони роблять, заслуговує на велике схвалення, повагу та вдячність. Бо постійно відгукуються на акції Гуманітарного штабу Теофіпольщини, інших волонтерських підрозділів. Тож в кожному вантажі, який йде на фронт, є наша частка. От вчора, у середу, 21 лютого, на Запорізькому напрямку ми передали автомобіль, який був закуплений за кошти, які наколядував народний аматорський фольклорний колектив «Човганські гуляночки» Теофіпольського центру культури та дозвілля в наших храмах, інших підприємствах та установах. Нагадаю, що це відбулося з моєї ініціативи та за підтримки Теофіпольської селищної ради. Організувала закупівлю автомобіля та перегнала його з-за кордону родина приватного підприємця В’ячеслава Шведи з Теофіполя. Дуже йому за це вдячний. І от ми передали його, як і збиралися, нашому земляку, заступнику командира батальйону Геннадію Русакову. Тож разом ми можемо щось зробити. І будемо робити так далі, до самої перемоги. Закликаю всіх жителів нашої громади до об’єднання, бо в нас є найголовніша справа якнайскоріша перемога. Нам всім треба згуртуватися, аби продовжувати підтримувати доблесні Збройні Сили України. Бо йдеться про майбутнє наших дітей, про майбутнє нашої країни.
Дякую, отче, за розмову. Зичу вам на цьому шляху стійкості, натхнення та мужності.
Галина Тебенько
