Деталі

Категорія: №2 від 11.01.2024 року

Перегляди: 183

Це про нашого гідного ветерана міліції, прекрасну людину, мудрого наставника Степана Михайловича Флерчука з Базалії. 12 січня йому виповниться 90 років. Високі літа, та наш шановний ювіляр має світлий розум та чудову пам’ять, добре самопочуття, порається по господарству, як може, допомагає, підтримує дітей, внуків та правнуків.

Продовжує залишатися для них надійною опорою у житті, справжнім другом та наставником.

Більше 30 років віддав ветеран роботі в органах внутрішніх справ. Після закінчення Одеської школи міліції у 1966 році став працювати на Теофіпольщині на різних оперативно-начальницьких посадах. Завжди був сумлінним, відповідальним, добросовісно ставився до дорученої справи, а ще запам’ятався товаришам по роботі своєю людяністю та доброзичливістю. Заслужив Степан Михайлович звання «Відмінник міліції», має три медалі «За бездоганну службу» І, ІІ, ІІІ ступенів, багато грамот, подяк та ювілейних нагород.

З дружиною Євгенією Артемівною, на жаль, вже покійною, прожили в злагоді, любові та повазі багато років, виростили трьох прекрасних дітей. І хоч за дружиною і досі дуже сумує, оточений турботою та увагою дітей та внуків. Гордиться синами, які продовжили його справу, пішли батьківською стежкою. Син Валерій – майор внутрішньої служби у відставці, син Анатолій – також ветеран міліцї. Внук Артем закінчив Камянець-Подільське військове училище, працює в органах міністерства з надзвичайних ситуацій. Внучка Вікторія закінчила Львівську Академію Внутрішніх Справ, працює в Головному управлінні Національної поліції України в Хмельницькій області. Піклується про батька і старша дочка Лариса, повернулася з Італії, де довго жила та працювала, а тепер допомагає батькові.

Тож своїми дітьми, внуками та правнуками пишається, вони для нього – найбільше щастя.

Детальніше: Вже й до сторіччя недалеко

Деталі

Категорія: №2 від 11.01.2024 року

Перегляди: 228

Минулого четверга, 4 січня, у Святці відбулося поховання двох бійців. Крім Олександра Васильовича Гаврилюка, в останню земну дорогу земляки провели і Віктора Петровича Щирбу.

Народився Віктор 20 липня 1985 року у багатодітній родині. Закінчив Святецьку ЗОШ І –ІІІ ступенів, далі здобув спеціальність маляра-штукатура у Базалійському професійно-технічному училищі. В армії не служив. Підробляв, вмів все робити. Одружився, з дружиною Іриною народили двох хлопчиків – Артема і Богдана. Та сімейне життя не склалося, перестали разом жити. Артем, вже девятикласник, проживає з бабусею у Вінницькій області, менший Богдан – з мамою у Київській області.

Кажуть сусіди, знайомі, які його добре знали, що був Віктор дуже трудящим, в його оселі та на подвірї завжди був порядок. Ще ж допомагав людям, не відмовляв, коли його просили про допомогу.

Був мобілізований до лав Збройних Сил України 19 квітня 2023 року. Потрапив до 68 окремої єгерської бригади, після навчання перебував на передовій на східному напрямку.

Детальніше: У Святці поховали бійця Віктора Щирбу

Деталі

Категорія: №2 від 11.01.2024 року

Перегляди: 233

Добру новину повідомив голова ГО «Благодійний фонд Добра, Надії та Любові», організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк. У понеділок, 8 січня, у Хмельницький, до Благодійного Фонду Сергія Вавренчука «Авангард» прибув гуманітарний вантаж з Німеччини. Завдяки кому це сталося: колишній Поляхівський сільський голова Микола Дем’янович Романюк часто буває в Німеччині. Тут проживає його дочка Лілія, яка разом зі своїм чоловіком з початку війни займається організацією надання волонтерської допомоги Україні. Роблять це вони через Червоний Хрест Німеччини.

– І ось Микола Дем’янович зателефонував мені, – розказує Андрій Васильович, – запропонував отримати гуманітарну допомогу. Оскільки з 1 грудня минулого року змінилися правила ввезення гуманітарної допомоги з-за кордону, тож наш Благодійний Фонд ще не може її отримати, бо треба підготувати ще один пакет документів, домовилися, що цей вантаж отримає Благодійний Фонд Сергія Вавренчука «Авангард». То цей вантаж у 19 тонн 750 кілограмів прибув на базу цього фонду. За новими правилами, він має бути скрупульозно прийнятий та описаний. Наступного дня ми з Анатолієм Козаком, Василем Гандовським та Миколою Тимощуком взяли в цьому участь. Що у цьому вантажі прибуло: це якісні продукти харчування (макарони, консервовані супи, каші, сухе харчування, спеції, мука), ковдри, простирадла, памперси, дитячий одяг, візки, ліки, обладнання для госпіталів. Тобто, багато всього, що потрібно і для цивільних, які постраждали від війни, і для дітей, і для наших бійців. Тож від усієї нашої волонтерської спільноти щиро дякуємо Миколі Дем’яновичу, його дочці та зятеві, бо ж потурбувалися, а ми все це отримали. Що будемо з усім цим робити: 12 грудня начальник 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Василь Кубін разом з Сергієм Вавренчуком визначаться, на які напрямки на передову будуть відправлені вантажі для наших бійців-земляків, і не тільки, бо всі бійці – наші. Частину цього вантажу буде відправлено до військових госпіталів, а також до одного з дитячих будинків міста Житомир.

Детальніше: У співпраці з іншими благодійними фондами та волонтерськими центрами

Деталі

Категорія: №2 від 11.01.2024 року

Перегляди: 233

Ця розповідь про те, як люди зі Святця підтримали поранених бійців, які проходять лікування у лор-відділенні Тернопільської обласної лікарні. І ніхто нікого не знав, не чув, не бачив. А чому так вчинили? Бо ті хлопці – бійці Збройних Сил України, і перебувають вони далеко від рідних домівок. Бо вони – не чужі, всі вони – наші.

А сталося це завдяки заступнику директора Святецького ліцею з виховної роботи Надії Сут. Якраз минулого тижня вона тут лікувалася.

– Перенесла я тут невеличку операцію, – розказала нам Надія Вікторівна, – треба це було вже терміново зробити. Але вразило мене те, що у цьому відділенні на лікуванні перебувало 17 поранених, переважно молодих, бійців. В того відірвана нога, в того поранена рука, той контужений, в того проблеми зі слухом, той на возику, а той лежить, не піднімається. Хоч до них дуже добре ставилися лікарі, медичний персонал, не бачила, щоб їх провідували родичі. В коридорі у них тут свій куточок, з прапорами, шевронами та значками. Розговорилася я з одним бійцем, Сергієм з Здолбунова. Був тяжко поранений, в плече, а нога вся посічена осколками, їх ще треба виймати, а тоді ту ногу лікувати. І батько воює, ще й меншого брата хочуть забрати. Журився, як та мама бідна витримає. А ще сказав, як хочеться домашнього сала! А ще один хлопець Максим, йому лише 22 роки, він з-під Києва, нога у нього відбита, ще до протеза треба її довго лікувати, так хотів покуштувати хліба з смальцем та шкварками і цибулькою до них. Боже, думаю, то ж воно в нас вдома є, кололи ж порося. А до мене якраз мав мій Іван Васильович приїхати. Телефоную я, кажу, треба таке і таке взяти. Подзвонила також до нашого ліцею, розказала, ще до хороших людей, до друзів. І вони всі бігом також позносили: і сало, і смалець, і закрутки, і огірки, і помідори, і цибулю, і часник, яблука, цукор. Цілий багажник завантажили.

Детальніше: Як святчани допомогли пораненим бійцям