Живемо ми у мальовничому селі Малі Жеребки. Чудова тут місцина: заповідна заплава річки Случ, два ставки, залишки колишнього панського парку, давня дерев’яна церква. Ще років з п’ятдесят тому село було велике, жило в ньому кілька сотень людей, працювала початкова школа, фельдшерський пункт, сільський клуб, люди мали роботу на фермі, в бригаді колгоспу.
Поступово, рік за роком, село занепадало, молодь виїжджала у Волочиськ чи Хмельницький, а хто ще далі. Бо ж в селі ще ж треба тяжко робити в домашньому господарстві, тримати худобу, обробляти городи.
Давно нема вже в нас школи, нема й клубу, нема й фельдшерського пункту, фельдшер з Михиринець один раз на тиждень до нас довідується, нема і магазину, лише церква. Зате є чимало пусток, осиротілих хат, а жилих осель залишилося кілька десятків. Хто молодший, той ще дає собі раду, хазяйнує, а старші доживають свого віку. Були колись у нас по селі жахливі дороги, що в негоду було не пройти-не проїхати. Трохи їх позасипали жерствою, перейнявся цим відділок ТОВ «Україна-2001», який орендує в нас земельні паї. Час від часу дороги грейдерують.
Щоб доїхати нам до Теофіполя, у суху погоду їдемо польовою дорогою до Базалії, а коли дощ, коли болото, по грунтовій дорозі проїхати просто неможливо.Треба їхати через Михиринці і далі по трасі, це дуже погана дорога, 16 кілометрів. Є інша дорога, з іншого боку, від нашої церкви спуститися південним схилом, до ставочка, до містка, а далі повернути праворуч і виїхати через Червоний Острів на базалійську трасу. Це зо 5 кілометрів. Тільки дорога від церкви до містка грунтова, нещодавно її прогрейдерували. Але в дощ по ній проїхати – ніяк.
Коло цього ставочка, кажемо ми на цю місцину Лиман, у сосовому ліску, який садили ще за колгоспу, недавно виріс дерев’яний двоповерховий будиночок, тепер це приватна територія, яка охороняється. І от останніми тижнями дорогу від містка через березняк до соснового ліску дужне щедро висипали вапняком. Привозили його великовантажні автомобілі Сканії через Червоний Острів до Лиману. А в суботу зранку, 13 травня, коли у Хмельницькому та Чорноострівській громаді лунали вибухи, коли Грузевиця стала немовби картиною апокаліпсису, і нещасні люди стояли в черзі, щоб забити вікна, балкони та лоджії плівкою, приїхало сюди зо двадцять шикарних автівок. Певно, на відпочинок, ще й посеред ставочка забив фонтан. Прямо тобі Дубай. Що ж, хоч йде війна, хоч гинуть наші хлопці, страждають мирні жителі, ці люди, певне, мають право та можливість так гарно відпочивати, розважатися. І нема для них війни.
Але чому б власнику цього ранчо заодно не висипати дорогу від нашої церкви, від центру нашого села до того містка, щоб і ми могли спокійно, в будь-яку погоду, швиденько доїхати на базалійську трасу. І нам, простим людям, було б добре.
Жителі села Малі Жеребки
