Страшна війна робить свою чорну справу. Вона забирає кращих українців, які боронять рідну землю від рашистів, від загарбників та вбивць. Вона забирає кращих чоловіків, які трудилися, давали собі раду, не лінувалися, господарювали, щось планували, надіялися на краще життя. Як от Микола Васильович Ментух, якому 29 травня мало виповнитися лише 51 рік.
Та прийшла московитська орда, яка знищує Україну, українців, все українське, вбиває, руйнує, грабує. Прийшла і перекреслила його життя.
Народився та виріс Микола у Воронівцях у багатодітній родині, змалку був привчений до сільської праці. Закінчив Воронівецьку восьмирічну та Святецьку середню школи. Відслужив армію, одружився, став жити у першій Мар’янівці. Трудився на молочно-товарній фермі підвозчиком кормів, дуже любив коней, певний час тримав коней і вдома. Був хорошим господарем, доглядав корови, свині. А як інакше, щоб щось мати, в селі треба тяжко працювати. З дружиною Галиною Петрівною, вчителькою початкових класів колишньої Мар’янівської ЗОШ І-ІІ ступенів, а тепер педагогом-організатором Воронівецького ліцею, виростили доньку Наташу, дочекалися зятя, тішилися внучкою Поліною.
Був Микола Васильович добрим та життєрадісним, допомагав людям і ділом, і щирим словом. 19 жовтня минулого року був мобілізований. Принесли йому повістку і пішов, не ховався. Став бійцем 1-ого прикордонного загону Державної Прикордонної Служби України. Навчання проходив у Яворівському навчальному центрі, був на Рівненщині, на кордоні з Білоруссю. Останній місяць перекинули його бойовий підрозділ на Донецький напрямок, під Часів Яр, а далі – під Бахмут, найгарячішу точку, в саме пекло війни.
Мав йти у відпустку наприкінці травня, якраз на свій день народження. Та ворожа куля обірвала його життя. Загинув першого квітня. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини дружині, доньці, внучці. Та нехай добрий, світлий спомин про полеглого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, земляків, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Поховали бійця з військовими почестями у рідній Мар’янівці на сільському цвинтарі в середу 5 квітня. Нехай душа загиблого знайде вічний спокій на небесах. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!
Вічна пам’ять і слава Миколі Васильовичу Ментуху, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Галина Тебенько
