Йде страшна, кривава війна. Рашисти всупереч нормам міжнародного права, всупереч звичаям війни знищують цивільну інфраструктуру, вбивають цивільних, дітей, катують військовополонених, тримають в полоні строковиків Збройних Сил України. Та Україна переможе, бо ніхто ніколи не змусить її стати на коліна перед дикими орками. А російську федерацію, як державу-терориста, маньяка путіна неминуче чекає Міжнародний суд.
Моя душа переповнена гордістю за моїх земляків, котрі мужньо боронять рідну землю від навали рашистської орди, демонструють зразки хоробрості та незламності. Ми перед ними у вічному боргу, бо вони – справжні Герої, день і ніч дивляться в очі смерті, вони – непереможні кіборги.
Моя душа переповнена радістю від зустрічі з молодим хлопцем, моїм учнем, випускником нашої Святецької школи Станіславом Вишневським. Пишу про це з хвилюванням та душевним трепетом, бо Славик на собі зазнав, що таке «русскій мір», хто такі російські окупанти.
Його молоде життя лише починалося. Я щиро вірив, що він знайде свій шлях у житті, бо був допитливим, здібним учнем, цікавився історією українського козацтва, героїчним минулим нашої держави, зростав патріотом. Після дев'яти класів пішов навчатися до Теофіпольського ПАПЛу, отримав професійно-технічну освіту. А далі пішов служити строкову службу. І випала йому доля так, що служив в Енергодарі, охороняв найбільшу в Європі Запорізьку АЕС. Ми знаємо, яким був перебіг воєнних дій, як орки обстрілювали та захопили атомну станцію. Протистояти переважаючому в техніці та живій силі ворогу строковики не змогли, змушені були скласти зброю, бо орки погрожували бити по атомних реакторах. Вісім місяців Станіслав з товаришами перебував у полоні, останніх чотири місяці зв'язок з ним перервався. Неважко уявити, що довелося пережити рідним, особливо мамі Альоні, сестричкам Іванці та Сашуні, бабусі по батькові Євдокії Сергіївні. Але вони не змирилися. Куди тільки не зверталися мама та бабуся, і до Президента, і до міжнародних організацій, і до волонтерів. Нарешті хлопець потрапив у списки обміну військовополоненими. Аж 23 листопада, якраз на день народження мами, з чужого телефона він їй передзвонив. А вона втратила свідомість…
Додому повернувся якраз перед новим роком. Я одразу провідав його. Він майже нічого не розказував, лиш те, як його схиляли перейти на їхню сторону, бо, мовляв, нема вже України, нема Зеленського. Як чекав, як надіявся, що повернеться додому. Я відчував, як кипіла в його душі образа, біль, помста, ненависть до цих нелюдів.
А позавчора, 10 січня, було у Славика день народженя, лише 20 років. Тож ми прийшли його привітати – староста Святецького старостинського округу Яна Павлюк, діловод Ірина Вишневська, я та заступник директора Святецького ліцею з виховної роботи Надія Сут. Ми всі щиро раділи, що повернувся живим, не зламався, не зрадив Батьківщину. Віримо, що обов'язково буде в нього щасливе майбутнє.
Як закінчиться строк реабілітації, буде наш герой Станіслав Вишневський ще чотири місяці дослужувати строкову службу. А далі він вже твердо вирішив, що буде робити. Буде захищати Батьківщину, бо йому є за що помститися ворогам.
Іван Сут, в.о. голови первинної ветеранської організації села Святець
