9 листопада – Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва

Пам’яті Антона Калениковича Ярощука – музиканта, композитора, педагога, наставника, диригента
Для Антона Ярощука мабуть і те, і інше разом. За свій дар, працелюбність, талант, доброту винагороджений любов’ю, повагою, визнанням, за нього ж суворо, незаслужено покараний.

А все почалось у 1891 році. Ясного осіннього дня у селі Новоставці в бідній родині народився хлопчик. Назвали його Антоном. З раннього дитинства маленький Антон марив музикою, співом. У шестирічному віці сам зробив сопілку, на слух міг підібрати мелодію на різних інструментах. У дні церковних свят тихенько пробирався на крилас і підспівував церковному хору. Заповітна мрія хлопця збулася, коли йому виповнився 21 рік. Після служби в царській армії поступив на диригентсько-хоровий факультет Петербурзької консерваторії. Не знаючи нотної грамоти, він на екзамені зіграв на скрипці етюд Баха на слух. Це дуже здивувало екзаменаційну комісію. І коли його запитали, як він зіграв твір, не знаючи нот, він відповів, що почув твір у виконанні оркестру по радіо та запам’ятав його.

Після закінчення навчання з молодечою силою береться за роботу. Учитель початкових класів, художній керівник хорового ансамблю міста Старокостянтинова, директор міського театру. Але думкою завжди линув до отчого дому, до рідної хати над ставком. У 1929 році повернувся у любі серцю Новоставці. Працював учителем музики, створив дитячий хоровий колектив. Жоден концерт не обходився без віртуозного диригента хору та його колективу.
Друга Світова війна накрила чорним крилом Україну. Напад фашистів був таким стрімким, що Антон Каленикович не потрапив на фронт і всю війну провів в окупації. Співав у церковному хорі та керував ним. Після закінчення війни його було піддано сталінським репресіям. Присудили десять років таборів. Праця була виснажливою та важкою, але і в засланні музика врятувала його, допомогла вижити. Диригував дитячим хором засуджених, створив оркестр народних інструментів .
Тяжка праця, суворий клімат підірвали здоров’я. Лікарі не давали гарантії, що зможе вижити, а про повернення додому не було й мови. Любов до квітучої України, рідної матінки– землі та велика сила волі допомогли повернутись додому. Музика і в засланні врятувала його.
Мав Антон Каленикович хорошого товариша – Михайла Федоровича Патлая. Він перший прийшов привітати друга з поверненням. Після довгої чоловічої розмови Михайло Федорович взяв у руки скрипку (теж був музикантом) заграв і заспівав пісню «Чуєш, брате мій». Полились сльози з очей Антона Калениковича: «Як же ти, друже, вгадав і заспівав про мою долю». Ця пісня є в репертуарі хору.
Проблемою стало працевлаштування. Ніхто не хотів брати на роботу колишнього засудженого. На свій страх та ризик директор Новоставецької школи Стріхар Петро Петрович запропонував посаду учителя музики та співів. Антон Каленикович з великим завзяттям взявся за роботу: навчає дітей нотній грамоті, грі на музичних інструментах, створив дитячий хоровий колектив.

Спеціаліст вищого класу, музикант з абсолютним слухом, чудовий педагог, добра, чуйна людина свої знання та вміння передавав своїм учням. Його учні, не маючи дипломів про закінчення музичної школи, з легкістю поступали та навчались у Хмельницькому музичному училищі, а пізніше ставали студентами Київської консерваторії. Його талановиті учні – Ніна Бідюк, Ольга Середа, Клара Стецюра, Людмила Стецюра.
Завдяки Антону Калениковичу ми зараз маємо такого талановитого баяніста, як Ростислав Стріхар. Бо як не вмовляв Антон Каленикович навчатись музичної грамоти, малий Славко відмовлявся, рахуючи це не чоловічою справою. Мудрий вчитель зумів підібрати ключик до серця хлопчини. І зараз ми маємо спеціаліста вищого класу.
Ось як про нього згадує його колишня учениця Ганна Павлюк:
«Ми, ще зовсім дітвора, залишались після уроків на репетицію хору. Всі були дуже уважними, адже Антон Каленикович керував не лише руками, а й серцем. У хорі було тридцять учнів, та якщо хтось взяв невірну ноту, він чув та одразу реагував, але ніколи не сердився. З того часу минуло уже багато десятків літ, а я досі пам’ятаю його голубі очі, що випромінювали добро. Мудра, добра, талановита людина до останку віддана музиці».
Ганна Верхогляд, його сусідка та колега по роботі, на жаль нині покійна, влучно сказала:
«Він був самородком, віртуозом та взірцем для всіх. Такої відданої мистецтву, культурі, українській народній пісні, абсолютно безкорисливої людини за своє життя я не зустрічала. Він долучав учнів до пісенного та музичного мистецтва, робив це з такою винятковою самовіддачею, з такою неймовірною душевною напругою. Адже зробити хор, розучити партії, домогтися, щоб він звучав як єдине ціле – це дуже тяжкий труд».
Антон Каленикович створив хор у сільському клубі. Учасниками його були механізатори, буряководи, вчителі, доярки, одним словом, непрофесійні співаки. Він добився такої виконавської майстерності хорового співу, що його оцінили на обласному рівні. У 1964 році колективу присвоїли звання «народний аматорський». Але такий хор Антон Каленикович створив не тільки у Новоставцях, а й у Теофіпольському професійно технічному училищі. Пізніше Новоставецьким народним хором керував Володимир Степанович Коломійчук, коли працював художнім керівником будинку культури. З новою силою хор зазвучав під керівництвом Олександра Петровича Щура.
Невтомною працею, своїм талантом робив життя односельців світлішим, добрішим, красивішим. Піснями звеличував милий серцю край. Донька Антона Калениковича Світлана Антонівна розповідала про випадок, який стався на обласному огляді-конкурсі хорових колективів у місті Хмельницькому. « Наш хор виконував два твори – один з музичним супроводом, другий – akapella. Коли почали співати пісню без супроводу не стало світла у залі. Учасники хору в темряві, не бачачи рук диригента не зупинились, виконали твір правильно. Такого міг добитися тільки справжній віртуоз своєї справи, музичний самородок».
Як помах руки диригентської палички промайнуло життя талановитого маестро. На 76 році життя його душа відлетіла у засвіти– прекрасний музикант, композитор, диригент, педагог, наставник, щирий друг, люблячий чоловік та батько.
Талант та самовіддана праця Антона Калениковича заслуговує вшанування та визнання. До 125 річниці з дня народження маестро, творчий колектив районного будинку культури (зараз ТЦКД) та Новоставецького будинку культури провели вечір –пам’яті «О, як любив він рідний край і в щастя, і в негоду…». Це маленька частина того, що ми могли зробити для вшанування пам’яті Маестро. Працівники районного будинку культури виступили з пропозицією проводити огляд– конкурс вокально-хорових колективів імені Антона Ярощука. І 19 березня 2017 року в залі Новоставецького СБК такий конкурс відбувся. В ньому взяли участь три хорових та 19 вокальних колективів.
Перше місце у номінації «однорідні та мішані хорові колективи» виборов хор Новоставецького СБК (керівник Олександр Щур, акомпаніатор Ростислав Стріхар). Щоб вшанувати пам’ять маестро, учасники колективу вирішили назвати хор імені Антона Ярощука. До складу хорового колективу входять люди різних професій: вчителі, бібліотечні працівники, працівники соціальної сфери, місцевого господарства, водії, пенсіонери. Їх об’єднує любов до народної пісні, самодіяльної творчості. Репертуар колективу різноманітний: твори сучасних композиторів, обробки українських народних пісень. На базі хорового колективу функціонують чоловічий вокальний ансамбль «Осокори», жіночий вокальний ансамбль, тріо, дуети. Активну участь приймають у районних заходах, концертах будинку культури.
11 травня 2018 року відбулась визначна подія – хоровому колективу будинку культури присвоєно звання «народний аматорський». У 2021 році хоровий колектив підтвердив звання «народний аматорський».
Тож хороша справа, започаткована великим Маестро, продовжується: хор живе, розвивається, діє!
З нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва щиро вітаю учасників теперішнього хорового колективу імені Антона Ярощука, всіх, хто бере участь у художній самодіяльності нашого будинку культури. А ще закликаю: якщо хтось ще може записати спогади про незабутнього Антона Калениковича, звертайтеся до нас, адже плануємо у сільському музеї зробити розділ, присвяченій цій талановитій, винятково обдарованій людині.

Людмила Довжук, директор Новоставецького будинку культури