2022 рік назавжди увійде в новітню історію України, в новітню історію країн світу. Адже безпрецендентна повномасштабна збройна агресія російської федерації спричинила такий героїчний, потужний, рішучий спротив українського народу, Збройних Сил України, якого ніхто у світі не очікував. І вже очевидно, що саме боротьба українського народу за свою Незалежність, цей вражаючий спротив державі-агресору змінить світовий порядок.

Ця жахлива війна спровокувала ряд глобальних криз – продовольчу, паливну та фінансову, і, як стверджують експерти, їх наслідки – зростання цін на продукти, паливо, стрімка інфляція – боляче вдарить по найвразливіших верствах населення країн Африки, Близького Сходу. Загалом Україна до війни постачала 10% світового експорту пшениці, понад 15-20% ячменю, понад 50% соняшникової олії. В українських портах через війну було заблоковано майже 4,5 мільйонів тонн зерна. І хоч у серпні відбулося розблокування чорноморських портів, в першу чергу українська економіка вже понесла значні збитки. Понесли втрати і вітчизняні аграрії, адже притримували збіжжя до весни, щоб вигідніше продати. А ціна впала вдвічі.

Як в умовах війни пра­цюють невеликі агропідприємства у нашій громаді, як вкладають свою частку у продовольчу безпеку нашої країни, з’ясовуємо на прикладі СГВК «Олійники». Нагадаємо, що цей сільськогосподарський виробничий кооператив був створений у 2007 році, коли власники земельних паїв в Олійниках вирішили господарювати самостійно, без інвесторів. І вже вп’яте головою кооперативу люди обирають Василя Демчука, досвідченого агронома, великого патріота свого рідного села.

– Як не було важко впродовж цих 15 років, – розмірковує Василь Васильович, – бо, на превеликий жаль, у нашій державі постійно спостерігається диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією та паливно-мастильними матеріалами, засобами захисту, мінеральними добривами, насінням. Але з кожним роком наше господарство міцніло, ми робили реконструкції тваринницьких приміщень, зернотоку, провели молокопровід, закупляли необхідну сучасну сільськогосподарську техніку, постійно дбали про наших трудівників, ветеранів, проводили активну соціальну політику. Та війна кинула нам ні з чим не порівняні виклики. Стрибнув долар, не було пального, ціни зросли, а треба було посіяти та господарювати далі. Та ми все це витримали, посіяли, доглянули, зібрали ранні зернові (обробляємо 850 гектарів). Пшениця вродила по 55 центнерів з гектара, ячмінь – по 42, гречка – по 18. Як настане погода, будемо жнивувати далі, збирати сою, соняшник та кукурудзу, заготовлювати силос. До дощів вже поорали, будемо сіяти. Реалізували ячмінь, бо треба платити два кредити, під 3% та 2%, А навіщо брали – щоб закупити пальне, добрива, засоби захисту. Пшеницю ще не продавали, от ціна була вторік 8 тисяч гривень за тонну, а тепер – 5-6. І от що робити? Продовжуємо розвивати і тваринництво, утримуємо 450 голів ВРХ, з них 100 корів. І тут є свої складнощі, вирощуємо биків, а реалізувати – проблема, адже м’ясопереробні підприємства напряму не працюють з сільгоспвиробниками. Ще в нас є невелика свиноферма, для власних потреб.

У господарстві працює 40 людей, з них більша частина – в тваринництві. Для такого маленького села, а в Олійниках біля 60 жилих дворів, звісно, це добре, хто хоче працювати, має роботу. З початку війни з села мобілізували на фронт 9 чоловіків, з них 6 працювало в кооперативі.

– Забрали в нас шестеро механізаторів, – продовжує, – що поробиш, війна. Добре, що пенсіонери працюють, бо якби було. А всі наші трудівники дуже хороші, нікого просто не можу виділити, бо всі сумлінні, дисципліновані, відповідальні. Як почалася війна, всі долучилися до підтримки Збройних Сил України. Ми постійно підтримуємо 8 відділ Хмельницького територіального центру комплектування та соціальної підтримки (наш колишній військкомат), надаємо пальне, кошти на ремонт техніки. Є у нас традиція: до 8 Березня жінкам, які працюють в господарстві, даруємо подарунки. То наші жіночки від них відмовилися, і ці кошти, а це 40 тисяч гривень, переказали на рахунок Міністерства оборони України. Що господарство може, те ми робимо для села. От водонапірна башта перебуває на нашому балансі, утримуємо працівника, який обслуговує башту та водопровідну мережу. В результаті плата за воду складає по 5 гривень з людини в місяць. Ще щосереди наша пекарня випікає хліб по 10 гривень за хлібину, люди можуть в рахунок зарплати взяти продукти в нашому ба­рі-кафетерії. Підтримуємо, як можемо, наш ФП, поштове відділення, будинок культури, біб­ліотеку. Підтримуємо і Олійницький старостат, бо скрізь повинно бути покошено, прибрано, а в них же тепер власних коштів немає.

Ще говорили ми Василем Васильовичем про реформу децентралізації. Якщо вона проводилася задля розвитку сільських територій, то чому ж зберігається тенденція занепаду сіл, зменшення кількості населення, чому не створюються нові робочі місця? Адже було гасло повернути заробітчан до рідних країв. Але хто з молодих повернеться у село, де закрита школа, дитячий садок, де от-от закриють ФП? От стоїть, пропадає двоповерхове приміщення колишньої Олійницької ЗОШ І-ІІ ступенів. Чогось в нас нічого не виходить за європейськими зразками. А тут пандемія, два роки боролися з коронавірусом, а тут ще ця страшна війна. Звісно, головне, щоб настала перемога, щоб припинився геноцид українського народу.

– Будемо в Олійниках з хлібом, – наостанок каже Василь Васильович,– нагодуємо коло себе ще когось, бо, слава Богу, ми не в зоні бойових дій. А людям яка ж є біда! Та всі віримо, що Україна переможе, що буде мир, що постане наша країна з руїн. Тільки дуже хочеться, щоб скрізь був порядок, справедли­вість, щоб прості люди зажили краще, почували себе гідними та захищеними.

Галина Тебенько