4 березня 1987 році була створена Теофіпольська районна організація ветеранів війни та праці. 4 березня цього року громадському формуванню виповнилося 35 років. На цю дату припали перші тижні широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну, наступ окупантів на півночі, сході та півдні нашої країни. Тож відзначення цієї дати було неможливим. Але керівництво відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади вважає, що потрібно нагадати основні віхи діяльності цього громадського формування, згадати тих, хто стояв біля витоків його створення, хто творив його історію. Також готується до друку книга «35 років організації ветеранів Теофіпольщини».
Ветеранська організація є громадським об‘єднанням ветеранів, людей, які пройшли вогняними стежками Другої світової війни, самовіддано працювали в різних галузях народного господарства нашої країни, що діє на засадах самоврядування відповідно до Конституції України, чинного законодавства та Статуту організації ветеранів України.
Установча конференція районної організації ветеранів війни і праці відбулась 4 березня 1987 року. Делегатами конференції було обрано 142 чоловіки, з яких 75 ветеранів війни, 58 – ветеранів праці, 9 – ветеранів промисловості.
В районі тоді налічувалося 9880 ветеранів війни та праці. Вони були об‘єднані в 23 первинних ветеранських організацій.
Районна конференція ветеранів обрала тоді районну раду ветеранів із 29 чоловік, президію в складі 9 чоловік. Головою і членом президії був Григорій Захарович Гончарук. Заступником голови і членом президії ради ветеранів було обрано Максима Мироновича Шевчука, відповідальним секретарем і членом президії було обрано Валентину Олексіївну Сукманську.
Конференція обрала ревізкомісію у складі 7 чоловік, головою якої було обрано Ісая Давидовича Вальчука.
Родзинкою ветеранського руху було створення в 1974 році в Колісецькій восьмирічній школі музею бойової слави. Завдячуючи активній роботі директора школи Віктора Омеляновича Лебединського, який згодом очолив районну ветеранську організацію, тут кипіла робота по військово-патріотичному вихованню, пошукова, аналітична, та творча діяльність по зібранню документальних матеріалів про участь односельців у Другій світовій війні, про бойові дії біля дотів 5-6 липня 1941 року, про 14 кавалерійську дивізію, яка на початку війни стояла в м. Славута. 3 – 4 липня 1941 року вела кровопролитні оборонні бої в районі села Святець, про визволення села Колісець 351 стрілецькою дивізією.
Десятками років сюди приїжджали делегації з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу, щоб віддати данину пам‘яті воїнам, що загинули.
Первинна ветеранська організація села Кунча була створена також у 1987 році. На сході села головою ветеранської організації було обрано Гончарука Григорія Захаровича. Після нього головою ветеранської організації було обрано Сергія Ісаковича Стучинського. Він очолював організацію ветеранів 12 років – до 1 серпня 2007 року. Багато зробив щодо покращення умов життя ветеранів, пенсіонерів. З допомогою керівників місцевого господарства жителі села звели понад 200 житлових цегляних будинків. Первинна ветеранська організація села Кунча була однією із кращих в районі.
18 березня 1989 року відбулася друга районна конференція ветеранів війни та праці, на якій було підбито підсумки роботи за два роки, розглянуто питання покращення соціально – побутових умов проживання та організації дозвілля ветеранів війни і праці.
Конференція обрала керівний склад районної організації ветеранів. Головою ради знову було обрано Гончарука Григорія Захаровича, його заступником – Бріна Абрама Захаровича, відповідальним секретарем – Лебединського Віктора Омеляновича.
10 квітня 1990 року за станом здоров‘я Гончарук Григорій Захарович був звільнений від обов‘язків голови районної ради ветеранів. Пленум районної ради ветеранів обрав головою ради Лебединського Віктора Омеляновича. Наступна, третя районна звітно-виборна конференція ветеранів війни і праці відбулася 6 вересня 1991 року. Конференція розглянула питання покращення роботи ветеранських організацій з різними категоріями пенсіонерів і прийняла відповідне рішення.
Конференція обрала районну ветеранську раду у складі 43 чоловік, головою ради було обрано Віктора Омеляновича Лебединського, заступником – Володимира Львовича Пуца, відповідальним секретарем – Віталія Олексійовича Моцного.
В роботі конференції взяли участь і виступили голова Теофіпольського райвиконкому Володимир Васильович Кобера і заступник голови обласної ради ветеранів І.Т. Буб‘яков. Було направлено заяву до райвиконкому зареєструвати Статут Теофіпольської районної організації ветеранів. Статут було зареєстровано, в якому було занотовано, що основна мета роботи ветеранської організації – це соціально – економічний захист ветеранів війни і праці, пенсіонерів, На конференції було також окреслено основні напрями подальшої діяльності цього громадського формування.
Нагальним питанням, яке вже не перший рік намагаються ветерани зрушити з «мертвої точки» – це хоча б мінімальне фінансування голів первинних ветеранських організацій. Але про це ніхто нічого не хотів і не хоче навіть й слухати. До 1 січня 2016 року фінансувався лишень (мав ставку) її голова із 25-річним стажем роботи в цій громадській організації Віктор Омелянович Лебединський ( відійшов у засвіти 4 листопада 2015 року). 50 відсотків посадового окладу в ті роки отримував й бухгалтер ветеранської організації. Проте з 1 січня 2016 року оплату праці і голови, і бухгалтера було припинено. Зменшилося надходження фінансової підтримки і для районної ветеранської організації. Взагалі, вона підтримується мізерними коштами.
А гроші потрібні ж на чимало потреб: телефон і радіо, електроенергія, ритуальні послуги (некрологи, вінки), дні знаменних дат, допомога малозабезпеченим ветеранам, інвалідам війни, передплата періодичних видань, канцелярські товари, оплату відряджень тощо… Словом, грошей треба багатенько, проте фінансування – бідненьке.
Щоправда, не всім відомо, що питання про фінансування первинних ветеранських організацій так і залишається невирішеним й до сьогодні. Куди б тільки не зверталися, – скрізь була стандартна відповідь: «не вистачає коштів, а коли будуть – обов’язково виділимо». Тож усі організації, в тому числі й рада ветеранів та її президія, і до цього часу працюють, як мовиться, на голому ентузіазмі.
30 жовтня 2015 року відбулася Х конференція районної ветеранської організації Теофіпольщини, на якій було обрано її нового голову – Андрія Степановича Рудюка, а його заступником – Харлампія Пилиповича Размаріцу (забігаючи наперед, скажемо: після нього цю посаду обіймав полковник у відставці Володимир Давидович Шалан). На конференції було також окреслено основні напрями подальшої діяльності цього громадського формування. До керівництва ж первинними осередками тоді прийшли нові люди. Хоча окремі з них уже мали досвід роботи в громадській діяльності, а хтось набував її самотужки. На той час функціонувало 30 первинок. Охоплено в них було понад 6000 ветеранів. Із цієї кількості людей поважного віку 249 осіб були учасниками бойових дій, 90 – інвалідів війни, 678 – учасників війни, 1603 – ветеранів праці, дітей війни – 2067 осіб, військової служби – 17, вдів померлих ветеранів – 137, інших пенсіонерів -1264 особи.
Усіх пенсіонерів Теофіпольщини нараховувалось 9983 особи обох статей. Треба наголосити, що у число 249 людей були включені воїни-інтернаціоналісти, учасники АТО.
Рада відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади, продовження в наступному номері газети.
Григорій Захарович Гончарук
Перший голова районної ради ветеранів у 1987-1990 рр. Григорій Захарович Гончарук народився 18 січня 1926 року в селі Святець. Мобілізований в армію 2 травня 1944 року. Військове звання у період війни – рядовий, у відставку вийшов у званні капітана. Перебував у складі зенітно-кулеметної роти механізованої бригади 8 механізованого корпусу Першого Білоруського фронту. Брав участь у звільненні Польщі, Німеччини, міст Познань, Варшава, Бомст та інші.
Бойові нагороди: орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден Слави ІІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна». Перемогу зустрів у Берліні. Демобілізований з армії у 1950 році.
Трудовий стаж склав 50 років. Працював у колгоспі імені Щорса на посаді заступника голови колгоспу, інших роботах. Нагороджений трудовими нагородами – орденом «Знак пошани» та медалями.
